4 (4)

Магічний джгут, що б він не планував робити до цього, розсипався вихором іскор. Я б сахнулась від Кірана, але він тримав мене настільки міцно, що я натомість зробила крок в його обійми і присоромлено притихла, не знаючи, що робити далі.

– О. Прошу пробачення, якщо завадив, – залопотів геть не шановний Горнбім, спиняючись біля входу. – А я… З офіційним сповіщенням. І зі свідком. Лорде де Роан, прошу, проходьте.

Він проштовхнув всередину незнайомого мені високого чорнявого чоловіка. Від незнайомця віяло небезпекою і смертю. Спочатку я не зрозуміла, звідки в моїй голові взялось таке дурнувате упередження, а потім погляд упав на кинджал у гостя на поясі.

Рукоять з кістки. Сподіваюсь, тваринячої.

– Ольєре, – Кіран миттю заштовхав мене за спину і долонею погасив залишки магічних іскор, – дуже несподівана зустріч. Лорде Горнбіме… Не скажу, що чекав і на вас. Що трапилось?

Ректор прокашлявся. Він сягнув долонею за пазуху і добув звідти трохи прим’ятий пергаментний сувій. Розгорнув і зачитав:

– Іменем Її Величності королеви Мелані! Наказую: Ельвіра Ромашко зі своїм нареченим повинні офіційно підтвердити власні заручини та пройти тестування на знання одне одного як пари  для забезпечення чесності і законності шлюбу. Тестування призначено на сьому годину вечора сьомого… е-е-е… Тут багато сімок і різноманітних літочислень, але загалом мова йде про завтра.

Ми з Кіраном перезирнулись.

– Королева Мелані хоче протестувати мене? – вигнув брови чоловік. – Дракона? Аби виявити, чи справді я планую одружитися з Ельвірою, я правильно почув?

– Так, – кахикнув ректор, – боюсь, цілком правильно.

Зараз Кіран відправить його до біса, а мене слідом, і, напевне, правий буде, бо скільки можна вигадувати дурнуватих випробувань на рівному місці? Чому Мелані не може просто заспокоїтися і залишити нас у спокої?

Хоча, напевне, було наївно вірити, що вона це зробить, після всіх впертих спроб цієї жінки викинути мене з Кофленди куди подалі.

…але Кіран не поспішав виправдовувати мої побоювання. Дракон міцно обхопив мене руками за талію і, посміхаючись ректору, сказав:

– Ми прийдемо. Завтра. О сьомій. Це все?

– Так, – ректор кахикнув. – Це все.

– Тоді можете йти.

Горнбім зиркнув на дракона з-під лоба і уточнив:

– Ви подумали стосовно нашої розмови?

– Подумав. Моя відповідь лишається незмінною. І я не розумію, чому ви досі тут, лорде ректоре.

Напевне, Вальдемар побоювався дракона, тому що після такого натяку все ж вийшов з майстерні. А от Ольєр де Роан залишився стояти. Я нарешті згадала, хто він: голова некромантського відділення, що майже не показується на очі звичайним студентам та викладачам. Про цього чоловіка ходили доволі похмурі чутки, і, якщо чесно, я б не хотіла лишатися з ним один на один. Від Ольєра віяло небезпекою. Вона таїлась на самому дні його цілковито чорних, таких, що і зіницю не розрізнити, очей.

– Лорде де Роане, – Кіран обережно заштовхнув мене собі за спину, і я побачила в нього на шиї ряди червоних лусочок. Дракон лютував і був готовий перекинутися. – Ви ще чогось хотіли? Чому затрималися?

– Власне кажучи, я прямував до вас, і ректор застав мене по дорозі, – пояснив Ольєр низьким, хрипкуватим голосом. – Попросив супроводити його, як я розумію, для безпеки. Лорде Кіране, ви можете пишатися тим враженням, яке справляєте на адміністрацію нашого навчального закладу.

– Дякую, – сухо кинув Кіран. – Тож, чому ви прямували до мене?

– Хотів залишити заявку стосовно одного артефакту для підтримання стану моїх скелетів, – пояснив де Роан.

Скелети… Я взагалі-то не боялась нічого такого, але поруч з некромантом почувалась паршиво. Не до втрати свідомості, але…

Хотіла б я не чути цю розмову і не розуміти, що вони говорять про справжні скелети, що оживають, а не про якусь іграшку або творіння таксидерміста.

– Так, звісно. Ваші папери?.. – Кіран простягнув руку.

Де Роан опустив на його простягнуту долоню медальйон.

– Тут є запис того, що мені потрібно, і водночас плата. Артефакт вам сподобається. Лорде Кіране… Я хотів би попередити вас.

– Стосовно?..

– Стосовно лорда Горнбіма і королеви Мелані. Звісно, мова йшла про перевірку і тестування, і завтра на вас чекає чимало каверзних питань. Але я більш ніж впевнений, що у ректора є ключі від усіх дверей, і він може відправити когось з перевіркою на місце, доки вас не буде в лабораторії. А потім спостерігатиме і збиратиме докази.

Це був такий натяк на жучки? В магічному світі?

– Я вас зрозумів, – кивнув Кіран, таки підтверджуючи мої припущення. – Дякую, Ольєре.

Некромант всміхнувся – вийшло таємниче і так, що аж мороз по шкірі пішов, – та покинув майстерню, залишивши нас удвох, думати про завтрашній перехресний допит. Бо це буде саме він, як би Мелані його не обізвала…