4 (3)

Від страху я замружилась, прикрила очі долонями, але коли відняла руки, зрозуміла, що все в порядку. Я просто розблокувала новий рівень.

– Їх… Одразу десять?

– Так. За таку блискучу спробу ти розблокувала одразу два рівні.

– Уф-ф-ф, – я витерла краплинки поту, що виступили на лобі, і спробувала знов зосередитись на справі. – Зараз так само? Ти думаєш, у мене вийде?

– Звісно.

– А ти покажеш, як можна?

Кіране кивнув. Такі складні завдання я ще не виконувала, тож ловила поглядом кожний його рух. Чоловік долонями направив енергії до самого центру, переплів там дивовижним вузлом, зовсім не тим стандартним, як ми навчалися. Навіть якби я мала набагато більше часу, зараз не змогла б відтворити чітко плетиво.

Воно піднялося над дошкою, стало об’ємним, наповнилося силою. Кіран трохи додав чарів, тоді зробив рукою дивний жест, ніби підсолив візерунок, і він засяяв яскравіше та почав змінювати свою форму. Я з подивом спостерігала, як магія формує одну-єдину велику іскру і застигає в такому вигляді у повітрі.

Кіран підхопив краплю-іскру долонею, а решті магії дозволив опасти назад у іграшку. Він покрутив переді мною предметом та пояснив:

– Саме так ми раніше вдихали душу у артефакти.

– Оу.

– Так, – Кіран всміхнувся. – Це дуже незвична, специфічна магія, нею мало хто володіє. Драконам пощастило. Зараз уже створили перетворювачі, які здатні самостійно формувати заряди та спрямовувати їх у різноманітні пристрої.

– От воно що… Ти користуєшся перетворювачами?

– Здебільшого, – підтвердив дракон. – Але можу і по-старому, руками. Таке вміння, на жаль, мало в кого збереглося, тому ми плекаємо свої дари, бережемо їх, як зіницю ока. Якщо в тебе вийде, це означатиме, що ти дуже могутня, Ельвіро.

– Навряд я здатна на щось подібне.

– Бодай спробуй.

– А той перетворювач, про який згадував ректор, він для цього призначений?

– Для автоматизованої переробки магії, зокрема і для підзарядки артефактів певними типами енергій, – підтвердив Кіран. – А також для того, щоб маги, які не спеціалізуються в певній сфері, все одно могли продемонструвати приклад тим, хто таки спеціалізується.

– От воно що.

– Це не так вже й складно, – він всміхнувся. – Просто маленькі перетворювачі мають достатньо обмежену сферу впливу, а ректор, здається, хоче прямо-таки розмахнутися. Я не впевнений, щоправда, що мене радують масштаби його планів. Давай практикуватися?

Здається, Кіранові зовсім не подобався напрямок розмови. Я скорилась, спокійно кивнула і взялась за справу. Треба зараз зосередитись на магії, а не на порожній балаканині.

Зібрати докупи одразу десять енергій було набагато складніше, ніж мені здавалось спочатку. Я звикла вести лінії від однієї до іншої, поступово поєднуючи все у велику систему, але зрозуміла, що такий підхід не дасть мені нічого, окрім стандартних рішень. Недостатньо просто запам’ятати порядок магії, потрібно одночасно підхопити кожний з видів, відчути їх і зав’язати великим вузлом, згребти все воєдино, але притому не перемішати і не зламати ніякі особливі чарівні зв’язки.

Навіть не вірилось, що мені може вдатися щось подібне.

Спочатку магія розбігалась, мов таргани в студентському гуртожитку. Але я не здавалась, раз за разом повторюючи одне й те ж, аж доки нарешті не побачила той самий візерунок, що мав мені допомогти, дивовижне плетиво ниток.

Тепер, коли мій розум зумів сформулювати ціль для магії, вона потекла легше, швидше, затанцювала перед очима, легко корячись простим, ледь-ледь відчутним доторкам.

Чари кружляли, підстрибували, спліталися у тугу косу. Зрештою я стягнула всі ниточки докупи і перев’язала їх між собою, а далі, взявши одразу увесь жмут, ніби один дріт, взялась виплітати форму краплі. Звісно, подумки, лише трішки направляючи силу руками.

Магія затремтіла, готова розлетітись на шматки. Я спробувала збільшити тиск на неї, втримати, але чари, неслухняні та прудкі, виривалися з рук і відчайдушно прагнули свободи. Я змахнула руками, ніби підбита пташка, зчепила міцно зуби, намагаючись не втратити концентрацію, але магія почала випадати, прядка за прядкою, нитка за ниткою.

– Все буде добре, – Кіран встав у мене за спиною і поклав долоні мені на лікті. Тілом одразу заструменіла потужна драконяча магія. – Ти впораєшся. Я в тебе вірю. Давай.

Він допоміг направити дар, і я теж повірила в себе на одну швидку, незначну мить. Сила звилась догори, затанцювала, обплела мої зап’ятки, а потім перескочила на Кірана. Вона зв’язала нас разом, ніби мотузкою, і сяяла, потужно, як прожектор.

І саме в цю мить, коли ми з Кіраном, важко дихаючи, спинились одне проти одного і не могли дібрати правильні слова, аби розбити ненависну мовчанку, звісно ж, мали відчинитися двері, пропускаючи всередину ректора.