4 (2)

Коли ми розібрались з солодким, Кіран витягнув чималу дошку для магічних тренувань. Поєднані плетивом магічних енергій, там лежали елементи енергій. Не десять, як в кубах, лише чотири найпростіших. Для того, щоб додалось ще чотири, треба було пройти перший рівень завдання. Для тих, хто впорається з вісьмома видами магій, додається ще два – найскладніший раунд дитячої головоломки.

Я простягнула руку, аби торкнутися напівсфер, але Кіран обережно притримав мене за зап’ясток.

– Чекай.

– Чому? Думаєш, що я її погашу?

– Ні. Давай спробуємо сьогодні не просто визначати, що є що, а сплітати базові візерунки. Я переконаний, що в тебе все вийде.

Я спохмурніла.

– Ти ж знаєш, що я на іспиті не впоралась навіть зі звичайним доторком, а тут хочеш, щоб я створила візерунок? Взаємодію стихійних елементів?

– Так, – рішуче заявив мені дракон. – Бо я знаю, що ти потужна та розумна, просто тебе підставили. І наступного разу я на ЄПІ притягну таку іграшку особисто, і ти продемонструєш все на ній, а потім ще багато різних магій, на основі чогось і в повітрі.

– Це не допоможе мені здати іспит, якщо куби гаснутимуть?

– Ні, Ельвіро. Але це допоможе всім побачити, що ти справді маєш магічний дар і вмієш ним управляти. Якщо ти досягнеш надзвичайних висот, і буде багато свідків твоєї сили, ані Мелані, ані Горнбім більше не посміють стверджувати, що ти необдарована. Не залишай своїм ворогам щілинок, крізь які вони можуть дістати тебе і завдати шкоди.

– Думаєш, ви таки вороги?

– Я не можу нічого сказати достоту. Якщо це якесь дивне магічне явище, то, звісно, ми спробуємо це виявити і знайти причини, – дракон погладив дошку рукою. – Але після всього, що сталось за останні півроку, я не надто вірю в добро і справедливість, їх торжество повсюди і інші романтичні дурниці. Ми повинні боротися, якщо хочемо, щоб все було добре.

– Ти правий, – погодилась я, – справедливість взагалі штука доволі сумнівна, і часто її майже неможливо досягнути.

– Я радий, що ми думаємо в одному напрямку. То ти спробуєш?

Звісно, треба було кивнути, але я замислилась. Цікаво, чи вистачить сили і впливу королеві Мелані, якщо вона забажає після публічної демонстрації магії виштовхати мене геть з країни? Напевне, так, вона ж тут всім править. І хоч я маю деякі козирі проти неї, зокрема своє походження, навряд чи ризикну їх використовувати.

Але за мене може вступитися більше людей.

Так, треба показувати магію. Якомога більше, якомога публічніше, аби ніхто навіть не сумнівався, що я обдарована. Щоб у випадку, коли Кірана не буде поруч, я мала достатньо свідків, а не так, як тоді з університетом, коли мене відрахували – навіть нявкнути не встигла. Більше жодна заздрісниця не позбавить мене нормального життя, нехай навіть не сподівається.

– Дивись, – почав пояснювати Кіран, – ти гарно бачиш магічні візерунки і як вони сплітаються в одне ціле. Треба всього лиш спробувати поєднати в них стихії. Помічала ці тонкі лінії на грі?

Між чотирма півсферами справді було багато тоненьких жолобків. Вони сплітались між собою в дивовижні фігури.

– По них ти можеш провести магію. Якщо зумієш обрати шлях, яким їх реально поєднати, окрім стандартного, розв’яжеш головоломку теж.

– Тобто, зараз мені шукати не найкоротший і найпростіший, а будь-який, який я побачу?

– Так. Якщо він ще й дасть цікавий ефект, взагалі буде чудово.

– Добре, – я спробувала зосередитися на грі. Торкнулась по черзі кожної з напівсфер. Зазвичай магія легко текла в потрібному напрямку, але сьогодні я на мить засумнівалась, чи підкориться вона мені.

На щастя, сила не гасла від простого доторку. Тож я вгляділась в шаблони для візерунків, силкуючись уявити, як їх переплести один з одним.

Спочатку мені здалось, що спосіб може бути тільки один, той, яким я користувалась щоразу, вивчений напам’ять, можливо, заздалегідь підготований Кіраном, аби я добре знала, як діяти, і лише штовхнула силу в потрібному напрямку, а далі все зробила його магія. Що, як він підігравав мені, намагаючись втішити?

Ні. Кіран чесний, а я й з артефактами допомагаю, бо бачу ці силові нитки. Не така вже я й нездара. Зараз впораюсь.

– Я зможу? – пошепки спитала я у дракона, не знаючи, на яку відповідь мені насправді варто сподіватися.

– Ти зможеш. Я в тебе вірю.

– Фух. Так. Поїхали, – я струснула головою і нарешті побачила той самий візерунок, що ховався від мене у плетиві жолобків. Прямо, потім вгору, далі обкрутитися і виписати петлю. А тоді…

Я видихнула і потягнула магію на себе. Скрутила її у круговерть, пустила концентричними колами і злила воєдино, а тоді дошка вибухнула десятками іскр.