3 (3)

Ректор змахнув руками.

– Кіране…

– Це моя остаточна відповідь.

– Я дуже прошу подумати. Гарно подумати, – заявив Вальдемар, перш ніж піти – і анітрохи мене не здивував, приславши уже за півгодини замість себе Чезаре.

Спостерігаючи за тим, як друг намагається відчистити пір’я від студентського закляття зі слизом, я поцікавився6

– Які неперевершені аргументи Горбіма ти перерахуєш зараз, щоб я кинув все і почав займатися артефактом, якого у мене навіть в планах не було?

– Якщо чесно, – Чезаре скривився, – то я дуже тобі раджу послати його куди подалі. Не розумію, в чому така терміновість. Так, у нас є вузькоспеціалізовані студенти, але з ними справляються викладачі-універсали. Крім того, знаєш, кого він назвав причиною, чому нам точно треба перетворювач?

– Кого?

– Люціуса. Ми, бачте, не можемо навчити студента нормально. Та Люц взагалі тут суто формально! Я дуже хочу поспостерігати, як Горбім навчить, використовуючи перетворювач для своєї сили, п’ятсотрічного ельфа-генерала… Але раніше ти ніколи йому не відмовляв у термінових винаходах.

– Та дістав! – я стиснув руку в кулак, і на кісточках пальців зблиснула червоним луска. – Чергу посунь, те зроби, се зроби… Я що, чарівна скринька, з якої можна дістати що завгодно? Винаходи – це не легко! Вони потребують часу, роздумів, зосередженості!

– Цілком розділяю твій гнів, Кіране, – ласкаво промовив Чезаре, – але, будь ласка, припини перетворюватися біля своїх пристроїв, ти тут все рознесеш.

– Якщо він хоче, щоб я міг вигадати бодай щось, не тільки перетворювач, повинен відчепитися від Ельвіри раз і назавжди! – вигукнув я, струснувши кулаком в повітрі, і нарешті помітив, що з рукою щось не так.

Вона трохи більша. І лускатіша. І кігтистіша.

Ой.

Я швидко сховав руку за спину і спробував заспокоїтися. Глибоко вдихнув, закрив очі, уявив, як ловлю ректора Горнбіма і…

– Кіране, – погрозливо промовив Чезаре, – у тебе вже на лобі луска виступає. Про що ти там фантазуєш, намагаючись заспокоїтись?

– Про навчальну акредитацію, – прогарчав я.

– Та щоб мене… – друг міцно стиснув мої плечі і струснув. – Кіране, подивись на мене. Так, відкривай очі, давай, швиденько, – я підкорився. – А тепер дихаємо. Вдих… Видих! Вдих. Видих. Ось так, молодець. Не треба раптових перекидань, будь ласка, я знаю, що вони шкодять твоєму здоров’ю.

– Здоров’ю Вальдемара вони нашкодять більше, – пробуркотів я, але, на щастя, хвиля гніву вже зійшла нанівець. Я нарешті мій дихати спокійно, сфокусував погляд на Чезаре і навіть витиснув з себе щось схоже на усмішку. – Дякую. Щось мене несе.

– Можна подумати, проблем нема. Якби Стефанії щось загрожувало, я б теж з розуму сходив. Ельвіра ж твоя іс…

– Ш-ш-ш!

Ще не вистачало, щоб Еля випадково почула про «істинну пару». Вона мало що знає про наш світ, а про драконів тим паче, і я не хочу, аби дівчина вважала, що я допомагаю їй через якусь банальну фізичну сумісність. А потраплянці істинність часто трактують саме так! Крім того, Ельвіра горда, може взагалі від мене втекти, якщо зрозуміє, що я маю до неї почуття, і не дозволить далі про неї дбати. Ні, я не можу дозволити, щоб все зруйнувалось через моє випадкове зізнання.

– Не розумію, чому ти так старанно приховуєш від Ельвіри свою симпатію, – зітхнув Чезаре.

– Це не просто симпатія!

– Я намагаюсь підібрати більш м’який відповідник для фрази «безнадійно закоханий». – ласкаво, але водночас уїдливо відповів крилатий. – Чому б просто не спробувати позалицятися до Ельвіри? Завжди можна пояснити, що це нічого не змінить в її роботі…

– Та вона не захоче мати зі мною нічого спільного. Я ж… – нестриманий, повернутий на винаходах дракон, погано соціалізований і лякаю її своєю другою іпостассю. – Ельвіра намагається навіть не дивитись на мене, коли може, якщо я у драконячій подобі.

– А Стеф відводить очі від моїх крил, ледь відівчив. Знаєш чому? Бо «непристойно витріщатися, а вони такі гарні, так би і погладила».

Від думки, що Ельвіра хотіла б мене погладити, стало тепло. Навіть спекотно.

– Дуже сумніваюсь, що Еля послуговується тією ж мотивацією, – пробуркотів я. – Просто їй не подобається велике лускате зубате вогнедишне створіння посеред лабораторії.

– Спробуй покликати її на побачення, – порадив Чезаре. – Виріши для себе і для неї цю проблему. Припини ставити зайві перешкоди в своїй голові. Це ж робить тобі тільки гірше, і ти добре то розумієш.

– Я…

– Кіране. Обіцяй мені, що спробуєш.

– Гаразд, – здався я. – Спробую.