2 (4)

Стефанія Алате, лікарка, що врятувала мені життя, і жінка, яку я могла назвати своєю найближчою – єдиною, – подругою не тільки в цьому незвичному, незнайомому світі, а й взагалі, точно не стала би брехати, аби нашкодити. Їй можна довіряти. І, хоч взагалі-то медичні огляди я терпіти не могла, бо на них постійно говорили, що я якась не така, до Стеф пішла без зайвих суперечок.

В медичному крилі, на щастя, зараз не було студентів. Ми з Кіраном зайшли до кабінету Стефанії без черги, і він швидко переповів, що сталось на іспиті.

– Який жах! – видихнула Стефанія. – Чезаре передав мені деякі подробиці… Його відправили супроводжувати інших потраплянців, він не зміг прийти на нараду до ректорського кабінету.

– Мелані це все підлаштувала і намагалась позбутись свідків, я впевнений, – скривився Кіран. – Але це не так просто довести. Я… Знайду спосіб, але, на жаль, не так швидко. А зараз потрібно перевірити, чи все з Ельвірою добре.

– Звісно, звісно, – закивала Стефанія. – Ну, Ельвіро, проходь в оглядову… Кіране?

– М?

– Тобі краще почекати в коридорі.

– Нащо? – здивувався дракон. – А, – до нього нарешті дійшло, що я не надто хотіла зайвих свідків на огляді. – Так, так, добре. Якщо що, гукайте.

Він вискочив за двері, мов ошпарений, і я була готова заприсягтися, що дракон зашарівся, зніяковів. Стефанія не стримала смішок.

– Ото вже невинна квіточка, – промурмотіла вона. – Ну, Елю, розказуй, як ти себе почуваєш.

За винятком того, що мене добряче перетрусило, почувалась я цілком нормально. Стефанія просканувала моє тіло магією і впевнено сказала:

– Ніяких магічних видозмін. Уламки на місці. І в тобі абсолютно точно є чари, Ельвіро. Якби магія була заблокована, ти почувалась би набагато гірше.

– Ага, тільки Мелані на це наплювати, – пробурмотіла я.

– У королеви жахливий характер, – погодилась Стефанія, – зате дуже хороший смак на чоловіків. От вона і ревнує постійно.

– Ревнує? – фиркнула я. – Про що це ти.

– Як на мене, абсолютно очевидно, – розвела руками жінка, – що її величність вирішила: коли вже їй не дістався Чезаре, то бодай на дракона вона точно може претендувати як на свою пару. А ти їй в цьому заважаєш.

– Кіран терпіти не може Мелані, – знизала плечима я, – і це справді… Суттєва перешкода. А от чим я тут на заваді, поняття не маю.

– Він заручився з тобою, Елю, – розсміялась Стефанія. – Ти серйозно не розумієш, що не так?

Вона перекинула густе темне волосся через плече і сіла поруч зі мною.

– Кіран по вуха в тебе закоханий, – заявила вона. – Це абсолютно зрозуміло було з самого початку. Просто ти цього не помічаєш, а він соромиться зізнатися, щоб тебе не відлякати.

– Цей дракон щодня дивиться в дзеркало, – у нас в майстерні було повно дзеркальних артефактів! – він мав би помічати, який він гарний! Якби він справді відчував до мене бодай найменший потяг, то вже озвучив свої наміри.

– Ти так впевнена?

– Ну а що? Чим він мене відлякає? Він же… – я мрійливо всміхнулась. – Він абсолютно ідеальний. Розумний, могутній, красивий. Багатий. Та не існує жінки, яка б не піддалась його чарам. Такий чоловік ніколи на мене і не гляне, у нього величезний вибір…

– Не знаю, чому ти не бачиш, як він про тебе дбає, але це очевидно, – похитала головою Ельвіра. – Він назвався твоїм нареченим.

– Як я вже казала, Кіран дуже добрий. Він просто намагається допомогти своїй бідосі-помічниці. – промурмотіла я.

– Ага. А Найсвітліший Вед зводить пари тому, що хоче нести добро у цей світ, і його особисті мотиви тут ні до чого, – фиркнула Стефанія, згадуючи свого бога-покровителя. – І таке ім’я у нього через лагідний характер, а не через любов до білих мантій… Ельвіро, ти, може, трішечки й бідося, але Кіран абсолютно точно цією бідосею зацікавлений.

– Тобі здається.

– Анітрохи. Але розбирайтесь з цим самі, я не звідниця, – розвела руками Стефанія. – Тільки не відсувай його допомогу. Тобі не можна до немагічних світів. На Землю чи в будь-який інший… Якщо твоє тіло покинуть чари, уламки можуть прийти в рух. І тоді… Це велика лотерея, Ельвіро, в якій дуже складно виграти, а я поки не можу вигадати, як прооперувати тебе і повитягати їх без ризику. Будь ласка, бережи себе. І ніяких різких рухів навіть тут, в цьому світі! Хтозна, на що вони відреагують.

Я потерла груди долонею. Від слів лікарки стало не по собі.

– Постараюсь бути обережною, – прошепотіла я.

Та не потрапляти на очі лихій королеві, яка дуже хоче, аби я забралась з її світу і перестала претендувати на її місце. Те, яке вона мимоволі вкрала у мене майже тридцять років тому.