2 (3)

Я відчула, що тремчу. Ні, я вже бачила мітку кілька разів, це не в новинку. А ще я знала, що вона означає.

Якщо торкнутися магічного джерела людини і витягнути з нього силу, то маг може назавжди пересохнути, втратити дар. Але дракон – це щось набагато більше за звичайного чарівника. З одного боку, висушити його набагато важче. З іншого, і наслідки – катастрофічні. Раптом Кіран більше ніколи не зможе перекинутися на дракона? Взагалі загине?

– Що ж, – Горнбім більше не сперечався. – Якщо ви, лорде-драконе, впевнені в цьому…

– Абсолютно впевнений, – кивнув Кіран. – Ельвіро, прошу.

До цього моменту я була переконана, що не можу нашкодити магії, а з кубами просто сталось щось не те. Але зараз, дивлячись на Кірана, вперше спіймала себе на думці: а раптом я й справді небезпечна? Усе ж може бути.

Що, як Мелані права, і роки перебування в звичайному світі настільки мене змінили? Двадцять вісім літ не зникають за клацанням пальців.

Оточуюче середовище могло витягнути з мене магію. Могло ж? Або ні?

– Вона й сама сумнівається, – фиркнула Мелані. – Ну звісно. Бо добре розуміє, що небезпечна. Кіране, не варто…

– Елю, – він рішуче перебив Мелані, дивлячись винятково на мене. – Ти знаєш, що все буде в порядку. Ми працювали з тобою стільки часу.

Я затремтіла ще дужче.

– Моя мітка лягла на твій палець.

Це правда, але від того не легше. Від хвилювання аж в серці закололо.

– Все буде гаразд. Ти налякана, бо не чекала такого результату, але в глибині душі ти знаєш, що ніколи не завдаси мені шкоди. Зроби це.

Я здійняла руку і змусила себе все-таки торкнутися його грудей. Під пальцями пробігли магічні іскри, а тоді мітка спалахнула яскравіше.

Перелякавшись, я хотіла сахнутися, але Кіран накрив мою руку своєю, притискаючи долоню до його оголеної шкіри.

Мітка сяяла так яскраво, що світло проривалось аж з-під долоні. Вона стала гарячою, але не обпікала, це було приємне тепло, що ластилося до мене. З кожним биттям серця я заспокоювалась все більше. Кіран і не думав виснажуватись.

З ним все добре.

– Гм, – Горнбім виразно подивився на мітку. – Що ж. Справді, вашому життєвому джерелу, лорде Кіране, нічого не загрожує. Проте це ви такий потужний, а інші…

– Ректоре, ви хочете, щоб ми провели експерименти на вас? – спитав Кіран.

Голос його звучав спокійно, навіть байдуже, слова стосувалися Вальдемара, але притому дракон не зводив очей з мене. На його вустах грала легка усмішка, ніжна та ласкава, і я поступово заспокоїлась, відновила рівновагу.

Там, на ЄПІ, артефакти просто помилилися. Я – частина Кофленди, законна її громадянка. Звісно, назад я не повернуся. В жодному разі. Тут у мене є друзі, які готові захистити, і найкращий начальник на світі, у якого просто неможливо не закохатися.

Не те щоб я мала це робити, бо Кіранові таке потраплянське щастя точно не потрібно, але почуття – штука дурнувата.

Вони не питають.

– Гаразд, – процідила Мелані, – я підпишу тимчасовий дозвіл на проживання на три місяці, до наступного ЄПІ. Але наполягаю на тому, щоб Ельвіра мінімізувала свій вплив на довколишнє середовище і ніде не перебувала без нагляду.

– Я простежу за тим, щоб ніяких аномалій не було, – кивнув Кіран. – І вестиму журнал обліку витрат магії. Особисто.

– Я б воліла, щоб це робив експерт, – голосом королеви можна було людей відлякувати.

– Чудово, що дракони доволі експертні в питаннях магії, правда ж? – гмикнув Кіран.

– Звісно, – відповідь була настільки переповнена шиплячими і свистячими звуками, що я запідозрила у Мелані змію-перевертня. – Але незалежна експертиза теж буде.

– О, я не сумніваюсь, що ви подбаєте про перевірку. А я – про її законність.

– Будь ласка, – втрутився ректор, – не треба цих конфліктів. Давайте підпишемо документи і відпустимо лорда Кірана і його супутницю? У мене ще страшенно багато роботи з іншими потраплянцями…

Мелані не сперечалась, ми – тим паче. Вже зовсім скоро на столі лежав підписаний документ: я маю право перебувати в Кофленді ще мінімум три місяці, до наступного ЄПІ, завдяки заручинам з драконом. Тугий вузол у грудях, що не давав дихати, потрохи послаблювався.

Я залишалась.

 – Все буде добре, – сказав мені Кіран, коли ми опинились за дверима. – Я не дозволю тебе образити, Ельвіро… А зараз ходімо до Стефанії. Я хочу, щоб тебе перевірила справжня лікарка. Помилка чи не помилка, ті куби могли тобі нашкодити.