1 (2)

Кіран не надто любив вихвалятися своїм драконячим статусом, і я здивовано зиркнула на нього. З чого б то раптом чоловік заради мене згадував про те, хто він насправді, ще й говорив про це таким серйозним, навіть злим тоном? Але я анітрохи не заперечувала.

Принаймні, він простежить за тим, щоб все пройшло добре.

Дракон пройшов повз охоронця. Його долоня лягла мені між лопаток, і жар його тіла проник крізь тонку тканину моєї блузки. Та що там, навіть якби я зараз була у шубі, все одно б відчула цей доторк. Тіло, як завжди, реагувало на Кірана не так, як мусило б. В мені ніби хтось запалював маленький вогник, одразу хотілось усміхатися і дивитися тільки на нього.

 Спочатку я ігнорувала всі ці знаки. Намагалась краще зосередитися на роботі чи навчанні. Але з кожним тижнем роботи, пізнаючи Кірана краще, опускала одну за одною захисні стіни.

Здається, пора визнати, що поруч з цим чоловіком я втрачаю здоровий глузд і…

Ні. Я не скажу слово «закохуюсь», особливо зараз, перед важливим іспитом, від якого залежить вся моя воля. Треба думати про справи, а не про почуття.

– Все гаразд? Тобі не погано? – помітивши, що я дихаю важче, ніж мала б, турботливо спитав Кіран.

Він міг би поводитись трошки менш турботливо та спростити мені задачу, але ж ні.

– Я в порядку, – промурмотіла я ніяково, відчуваючи, як починають палахкотіти щоки. – Але, напевне, мені пора йти. І краще щоб Її Величність не бачила нас разом. Вона ревнуватиме.

– Не уявляю, з чого б то вона ревнувала, – спохмурнів Кіран.

Ну звісно, йому навіть в голову не приходить, що кожний випадковий доторк і прояв його щирої доброти та уваги сприймається іншими жінками як зацікавленість у мені. Він же мною при здоровому глузді ніколи не захопиться.

– Мелані мене абсолютно не цікавить, і вона про це знає, – додав дракон.

Так, його навіть королева не може захопити, що там вже говорити про звичайну помічницю… Я точно не про те думаю. Зараз потрібно зосередитись на іспиті.

– Що, як у мене все-таки не вийде? – стривожено прошепотіла я. 

– Ти з усім впораєшся, – твердо сказав Кіран. – Я буду поруч і не дозволю їм зробити нічого поганого. Я ж знаю, що це твій рідний світ. Тобі нікуди переміщуватись не можна.

– Угу.

У мене медичні протипоказання. Я потрапила сюди через вибух, і в тілі засіли уламки, які поки що не вдалося витягнути. Магія блокує їх рух і посилює регенерацію тіла, але, варто повернутись назад, все скінчиться. Я загину.

Як будь-яка нормальна людина, я цього не хотіла.

Рука мимоволі потягнулась до гострих вух. Гаразд, пора звикнути до думки, що я не людина, але про це я подумаю пізніше.

– Будь ласка, не стійте в проході, – підігнав охоронець, втомившись слухати наш діалог. – Іспит ось-ось почнеться, а є ще бажаючі зайти.

Я кивнула і нарешті рушила вперед. Кіран трохи відстав від мене та звернув в інший бік. ЄПІ здавали у великій університетській залі, і тут були балкончики для наглядачів. Кіран, ймовірно, займе місце на них. Я ж приєдналась до гурту потраплянців. Публіка тут була абсолютно різна. Крилаті, хвостаті, навіть звичайні на перший погляд представники розумних рас… Більшість, звісно, подібні до людей, але я бачила навіть одного табаксі – людиноподібного кота з плямистою біло-сірою шерстю. Напевне, дуже м’якою.

ЄПІ здавали по черзі. Я спостерігала за тим, як мої колеги по іспиту один за одним виходили до комісії і потрошки заспокоювалася. Екзаменаторів було троє: ректор Вальдемар Горнбім, королева Мелані і, на моє щастя, лорд Чезаре Алате, декан темного факультету, кращий друг Кірана. Це його дружина свого часу врятувала мені життя.

Що ж. Ректор нейтральний, якщо я все зроблю як слід, королева не зможе насильно відправити мене додому, правда?

Нарешті настала моя черга виходити до екзаменаторів. Мелані подарувала мені нищівний погляд та звеліла:

– Представтеся.

– Ельвіра Ромашко, – я скривилась, озвучуючи незвичне для місцевих прізвище з рідного світу, – потраплянка, помічниця лорда Кірана, винахідника…

– Приступайте, – перебила мене Мелані. – Перед вами десять магічних енергій. Ви повинні особисто перенести їх вмістилища до відповідних блоків, до яких вони відносяться.

Я подивилась на маленькі кубики, всередині яких билась магія. Це має бути нескладно. Я почну з найпростіших категорій, а потім, коли залишиться складне, вигадаю, як його правильно розподілити.

Першою на очі потрапила ємність з полум’ям. Оскільки я не сумнівалась у тому, що за знак позначав цю стихію, підійшла до стійки, взяла кубик… І здригнулась, коли вогонь згас.

Це ще що таке… Ні, я не можу витягувати магію з простору. Я обдарована. Кіран це підтвердив, я стільки часу провела в його лабораторії!

Але коли я торкнулась другого кубика, з замкнутою в ньому блискавкою, та теж спалахнула і згасла, втягуючись в мої пальці.

Здається, іспит я все ж завалила. І зараз вирушу терміновим порталом додому, чи куди вони збираються мене запхати…

А це означало тільки одне: імовірно, мені кінець.