1 (1)

Ельвіра

«Єдиний Потраплянський Іспит. В разі незадовільного результату і відсутності додаткових умов ви погоджуєтесь на негайну телепортацію у рідний світ», – оголошувала табличка на дверях.

– Щось мені зовсім не хочеться туди йти, – промурмотіла я невдоволено. – І давати згоду на цю… Телепортацію. Тим паче, негайну, – я повернулась до свого супроводжуючого. – Що, як я не здам?!

Кіран, дракон-винахідник, на якого я працювала останні півроку, тепло всміхнувся мені і поплескав по плечу.

– Ти здаси. Всі здають. За той час, що іспит ввели, його ще ніхто не провалював.

Щось він надто оптимістичний.

Бути потраплянкою у Кофленді – не дивина. В цю країну постійно прибувають гості з інших магічних світів. Раніше це не регулювалось, але тепер місцева Конституція змінилась. Згідно з новими законами, всі вони повинні проходити процедуру реєстрації і здавати ЄПІ, Єдиний Потраплянський Іспит, якщо прибули в Кофленду на постійне місце проживання, а не з випадковим візитом.  

Є лише одна проблема. Я не з магічного світу. Там, де я прожила все життя, аж доки не втрапила в халепу і не опинилась в Кофленді, чарів приблизно стільки ж, скільки у мене шансів справді не завалити магічну частину ЄПІ. Тобто нуль.

Я безпомічно зиркнула на Кірана.

– Якби ж можна було якось уникнути цієї здачі…

– Ми з тобою готувалися. Там не треба чарувати, лише показати, що ти не гасиш магію, і розпізнати, де які чари, – спробував переконати мене дракон. – Все буде добре. Ти мені віриш?

Кіран відносився до чоловіків, яким легко повірити, навіть якщо вони кажуть, що небо фіолетове в зелену крапочку. От зараз я навіть на мить забула про іспит, задивившись в його очі. Медова райдужка з маленькими темними крапочками затягувала у вир. Вертикальні зіниці – Кіран був драконом-перевертнем, – мене анітрохи не лякали після місяців роботи разом. Адже Кір – найуважніший, найприємніший, найкращий начальник на світі.

Він взагалі не повинен був готувати мене до іспиту. Та й на роботу брати. Я досі не розуміла, чому дракон проявив доброту і запропонував влаштуватись у нього в майстерні. Сказав, що я зі своїм потраплянським досвідом надихаю його на нові винаходи. Працювала я старанно, навчалась також, але зараз дуже сумнівалась, що це допоможе.

– Ти впораєшся, – твердо сказав мені Кіран впевненим, але ніжним голосом. Все буде добре, – він стиснув мої плечі, і я майже з полегшенням пригорнулась до нього – саме в ту мить, коли двері відчинились, і на порозі застигла королева Мелані власною персоною. Її спочатку спокійний погляд перетворився на сповнений ненависті, зуби клацнули так гучно, що аж я почула.

Як я вже казала, Кіран – чоловік привабливий. Статурний, з неймовірними очима, красивим хвилястим русим волоссям, таким густим і шовковистим, що так і хочеться погладити, з ласкавою ніжною усмішкою, чудово складеним тілом… А на додачу ще й розумний та порядний. І, як будь-який дракон… Як єдиний вільний кофлендський дракон, він – найбажаніший наречений країни.

Королева Мелані, здається, бачила його своїм майбутнім чоловіком, але Кіран пропускав всі натяки (навіть дуже відверті) повз вуха. Зараз же прямо у неї на очах цей дракон обіймав мене і гладив по спині.

Вона скрипнула зубами і звеліла:

– До зали. Іспит почнеться за кілька хвилин.

Королева швидко пішла, я ж приречено зробила крок за нею, але завмерла.

– Що, як вона щось підробить в іспиті? – промурмотіла я до Кірана.

– З чого б це? – начальник кілька разів моргнув, а тоді швидко скривився. – А. Ну, так. Це було б дуже… Характерним вчинком. Знаєш, Ельвіро, я піду з тобою.

– Правда? – зраділа я. – А так можна?

– Можна, можна, – запевнив мене дракон і підштовхнув до входу. – Йди.

Тепер я майже без страху переступила поріг. Якщо Кіран обіцяє бути поруч, то все пройде нормально. Але, на жаль, щастя тривало недовго, бо варто мені було зайти всередину, як у дракона майже перед носом спробували зачинити двері.

– Шановний, – не помічений раніше охоронець встав в дверях, відрізаючи мене від начальника, – у вас є документи потраплянця?

– Ні. Я громадянин Кофленди.

– Ви входите в атестаційну комісію?

– Ні.

На жаль. Інакше мене б так сильно не трусило.

– В такому разі, ви не маєте права знаходитися в аудиторії, де проводиться Єдиний Потраплянський Іспит, – чоловік тицьнув Кіранові під ніс документи. – Будь ласка, покиньте приміщення. Ви можете перебувати в залі очікування, і ваша супутниця приєднається до вас в разі успішної здачі…

Я похнюпила голову. Начальник, звісно, хотів мене підтримати, але ж не порушуватиме він заради цього закони. Кіран взагалі дуже законослухняний, спокійний дракон, якщо мова не йде про щось, що йому важливо.

Про винаходи. Більше ні на що у нього очі не горять, але варто заговорити про якийсь прилад, як цього чоловіка ніби підміняють.

Дивно, але, здається, його медово-карі очі стали червонішими. Навіть дуже червоними. Багряними, я б сказала. І що це на руці… Кігті?!