23.3

♜

Серра

З тієї зустрічі з батьком та мачухою минуло два дні. Торн отримав відповідь на свого листа від лідерки організації з допомоги жінкам, що страждають від насилля у родинах. Спочатку вони поставилися до пропозиції допомоги з деякою напругою, однак я була впевнена, що ми на правильному шляху.

Що ж до мене… Від сьогодні мали розпочатися заняття із запрошеними викладачами, щоб підготувати мене до вступу до магічної академії в наступному році. Найскладнішим було знайти іншу банші, що змогла б наставляти мені, оскільки цей дар доволі специфічний, і загальних знань було б замало, щоб тримати усе під контролем.

В Торна багато роботи. Він був зайнятий від самого ранку і до вечора, іноді приходив до кімнати лише глибокої ночі, такий втомлений, що засинав, щойно його голова торкалася подушки, а тоді йшов раніше, ніж я прокидалася, і через це я почувалася самотньою.

Тож, коли я мала таку можливість, то займалася в його кабінеті. Хотіла бути ближчою до нього, навіть якщо в жодного з нас не було вільної хвилинки.

Звісно, я розуміла, що, коли він стане королем, буде ще складніше. І я приймала це, справді. Просто було трохи сумно від того, що ми мали небагато часу.

Якось під час занять, коли Торн мусив залишити мене та відбути у справах, я отримала листа, в якому він написав, що дуже сумує, й відтоді я використовувала його як закладинку для підручників, постійно тримаючи його поруч.

— Пані, — раптом Лора увійшла до кабінету, вклонившись мені, — до вас прибув герцог.

Напружившись, я різко повернулася до неї, не випускаючи з рук пера, яким до цього старанно виводила магічні схеми.

— Герцог? — перепитала я, — Тобто батько?

— Так, пані. Він сказав, що хоче з вами зустрітися, я пообіцяла передати вам його прохання. Що накажете зробити?

Вона помітила моє вагання та сум, викликаний його появою, тож швидко додали:

— Якщо дозволите, пані, я скажу йому, що ви не готові із ним зустрітися. Ви не зобовʼязані цього робити.

Так, це було б набагато простіше. В мені вирувало безліч питань: Чому він тут? Чого він хоче? Невже буде просити мене натиснути на Торна та помʼякшити покарання для мачухи? І всі вони мене лякали. Я не хотіла знати. Боялася, що відповіді на них принесуть мені ще більше розчарувань і болю.

Проте я також знала, що вони не дадуть мені спокою, поки я не дізнаюся відповіді. Якщо зараз прожену його, то не зможу спати, не зможу вчитися, і, зрештою, сама шукатиму цієї зустрічі.

Тож я вирішила бути сміливою.

— Ні. Будь ласка, запроси його.

Як і очікувалося, Лора не стала перепитувати чи я справді цього хочу. Натомість низько вклонилася мені та промовила:

— Добре, пані. Я приготую для вас чай.

За пʼять хвилин батько вже був в кабінеті. Я навіть не підвелася, щоб привітати його. Не відчувала радості від його раптової уваги. Тільки напругу.

Ми були цілковито чужі. Хоч в мені і текла його кров, нас навряд чи можна було назвати родиною.

— Привіт, Серро, — промовив він, зупинившись у дверях.

Там, з його боку столу, було вільне крісло, проте він не поспішав сідати, чекаючи запрошення, яке я не хотіла давати. Але була змушена.

— Прошу, сідайте.

Я відчувала злість, образу й розгубленість, що зʼїдали мене в миті мовчання, й хотіла якомога швидше розібратися з причиною, з якої він прийшов. І це, звісно, відобразилося на моєму обличчі. Не те щоб я намагалася це приховати.

— Чому ви тут? — спитала я, відмітивши, як напружено стиснулися його губи.

— Певно, я заслужив на твою злість, — спокійно промовив він. В його голосі не було докорів чи образи, й, сама не знаю чому, через це я розсердилася ще дужче.

— Так, заслужили, — я не мала б цього казати, проте слова вирвалися самі, поки я стискала кулаки на своїх колінах, — Я вдячна вам за їжу і дах над головою, проте ви також доклали руку до того, що я страждала від самого дитинства. Ви роками заплющували очі на те, що робила ваша дружина, й від цього вона ставала ще жорстокішою. Краще б мене справді відправили у притулок після смерті матері.

Можливо там мені велося б легше.

Він кивнув, не заперечуючи проти моїх слів. Батько знав, що це правда.

— Ти маєш повне право злитися на мене, Серро, але ти також маєш дещо знати. Я — не твій батько.