23.2

Серра вражено подивилася на мене.

— Справді? Ти це зробиш?

— А чому ні? Це чудова ініціатива, і це справжній злочин, що вони змушені боротися із цим самі. Найменше, що я можу зробити, як принц цього королівства, це запропонувати їм грошову підтримку та офіційне схвалення корони. Звісно, за умов, що вони будуть сповіщати про кожен порятунок, щоб справжні жертви, які потребують нашого порятунку, не залишилися поза увагою.

Батько точно схвалить. Шкода, що вони не звернулися до нас по допомогу раніше. Втім, я міг їх зрозуміти. Королівська родина не захистила їх раніше, тому вони і взяли усе в свої руки.

— Гадаєш… Вони не злякаються, якщо ми раптом зʼявимося без попередження? — обережно спитала Серра.

Насправді так я і збирався зробити, бо навряд дочекався б від них запрошення зі зрозумілих причин. Проте зараз, обміркувавши усе як слід, я мусив визнати, що наша раптова поява могла їх відлякати, і більше нашкодити, ніж допомогти.

— Добре, — зітхнув я, — То що ти пропонуєш?

Серра замислилася, закусивши губу. Я практично чув, як думки вирували в її голові.

— Може… залишимо для них лист з королівською печаткою, й подарунковий кошик?

Я кліпнув, розгублений.

— Подарунковий кошик? — перепитав я, ніби не був впевнений, що правильно її почув, хоча ніколи раніше не скаржився на слух.

— Так. Ну знаєш… Фрукти, тістечка, можливо трохи золота, щоб показати, що в нас дружні наміри? Розповімо їм про те, як про все дізналися, й запропонуємо допомогу. Спитаємо чи їм щось треба.

Це насправді було чудовою ідеєю. Кращою, ніж та, що привела мене сюди.

— Гаразд, — всміхнувшись, я повернувся до неї та переплів наші пальці.

— Гаразд?

— Так, зробимо по-твоєму, дякую, Серро, — я нахилився, щоб поцілувати її у маківку, й вона зашарілася, — Я так втомився, що геть не подумав про те, як вони відреагують на їхню появу.

Ймовірно, вони спробували б напасти на нас, щоб відволікти увагу, поки інші втекли б. Сталося б страшне непорозуміння, і, як наслідок, вони могли втратити свій дім. Можливо єдиний прихисток, який вони мали.

З її губ зірвалося полегшене зітхання.

— Гаразд.

Ми обнялися, вона притулилася щокою до моїх грудей, й ми зникли, охоплені магічним вихором.

♜

Повернутися до палацу було б приємніше, якби на мене не чекала безліч справ. Понад усе я не хотів залишати Серру саму в такому вразливому становищі. Після зустрічі з батьком та мачухою, що намагалася позбутися її.

Так, формально їй нічого не загрожувало, навіть якби я не завадив тому викраденню у лісі, однак герцогиня про це не знала. Це не змінювало її наміри, хоча й могло дещо полегшити покарання.

Зрештою ми з батьком та герцогом зійшлися на тому, щоб відіслати її якомога далі. Там, в заміському маєтку, на краю королівства, вона мала залишатися під постійним наглядом, назавжди вигнана з вищого світу.

Більше ніяких балів та розваг, ніяких змов і пліток. Тільки тихе мирне життя із дитиною… Якщо вона не спробує вчинити щось, що позбавить її і цього привілею.

Я чітко дав їм з герцогом зрозуміти, що не дам другого шансу.

Зізнатися, покірність батька Серри мене здивувала. Нехай навіть він не був люблячим чоловіком чи батьком, герцога мала б турбувати репутація його роду, однак він навіть не намагався захистити дружину, коли дізнався в чому її звинувачують.

Що ж до старшої служниці… Її відпустили.

Офіційно, звісно, про це ніхто не розголошував, а її перевезення до безпечного віддаленого місця було під суворою таємницею. Усі дотичні мусили дати додаткову магічну присягу про нерозголошення.

Ми не могли ризикувати безпекою усіх тих врятованих жінок. Саме тому, крім того, що ми встигли обговорити зі Серрою, я окремо зазначив у листі до власниці притулку, що готовий надати лицарів для її забезпечення. За умов її згоди, звісно.

До тих пір, коли я нарешті закінчив зі справами, та зміг усамітнитися зі своєю нареченою, була вже глибока ніч. Ми обидва були страшенно втомлені, тож, трохи помлівши у гарячій мильній воді із бульбашками, рано легли спати.

Я не міг повірити у те, що місяці пошуків нарешті позаду. Усе просто закінчилося. Так, я ніколи не зможу сказати про це сімʼям та чоловікам, від котрих тікали ці бідні жінки. І, можливо, не зможу покарати їх за те, через що вони змусили їх пройти. Однак знання правди, й усвідомлення того, що їм більше нічого не загрожує, що вони у безпеці, неабияк тішило мене.

Звісно, це було не єдиною проблемою. Коли ти відповідальний за життя усіх мешканців королівства — не знати тобі спокою. Принаймні не щодня.

Та якщо Серра буде зі мною, навіть в ці найкоротші моменти, якщо вона лежатиме поруч, поклавши голову на моє плече, мені цього буде достатньо. Тому що я матиму місце, в яке хочу повертатися кожного дня.