22.5

Голос мачухи був сповнений неприхованого презирства, втім, я не могла згадати, щоб він бодай раз був інакшим. Можливо саме тому, або ж через те, що поряд був Торн, цього разу він не подіяв на мене так, як зазвичай.

— Тож ви вирішили позбутися мене, — зрозуміла я. Це було не питання, та вона однаково вишкірилася.

— Не зрозумій мене неправильно. Мене влаштувало б, якби ти добровільно поїхала із лордом Рамом. Усе, що від тебе вимагалося — це бути поступливою та слухняною, однак ти і на це не спромоглася.

Я помітила, як від її слів напружився Торн, ледве стримуючи лють, й заспокійливо торкнулася його коліна.

— І що тоді? Служниця запропонувала вам вихід? — спитав він.

— Так. Саме це вона і зробила. Я була зла, угода із Рамом майже зірвалася після того, як Серра проявила свій норовливий характер, а тоді вона почала готуватися до втечі, й служниця прийшла до мене. Вона сказала, що, якщо правильно спрямувати її, я її більше ніколи не побачу. Серра мала назавжди зникнути після нападу на карету у лісі.

— І що потім?

Герцогиня байдуже знизала плечима.

— Якщо чесно, це мене геть не хвилювало. Вона сама обрала втекти, замість послухатися мене і укласти заручини із шанованим родом. Кожен рік хтось зникає, то чи не байдуже?

— Невже вам не було цікаво що на неї чекало б? Її могли вбити, катувати чи продати якомусь збоченцю. Вас анітрохи не хвилювала її доля?

— З чого б то? В мене і без того забагато  клопоту через чужу дитину. Всі ці роки я була змушена терпіти її присутність. Доказ того, що мій чоловік не втримався у штанях.

Її жорстокість не дивувала мене. Та, понад усе, я прагнула побачити, як на це відреагує батько. Чи скаже він щось бодай зараз, дивлячись на мене вперше за стільки років?

Торн, певно, думав про те ж саме, бо його погляд змістився з мачухи на герцога, що і досі не зводив напруженого погляду з дружини.

Хотіла б я влізти йому в голову, й дізнатися якої він про все це думки, проте я не мала в собі ані краплини ментальної магії. Та й, якщо подумати, не впевнена, що витримала б таке знання. Деякі речі краще ніколи не знати.

Нарешті, двері відчинилися, й до зали увійшов Харм. Він не звернув уваги на невдоволене пирхання герцогині, що пробурмотіла щось про те, що слуги нині не мають жодної поваги до аристократії, й попрямував просто до Торна. Тоді нахилився, зашепотівши йому щось на вухо, й, на мій подив, навіть я, що сиділа досить близько, не змогла нічого розчути.

Певно, шпигун принца застосував якусь магію, але це і добре, бо мачуха теж вуха розвісила, і розчаровано цокнула язиком, коли зрозуміла, що нічого не чує.

Зрештою Торн кивнув, а тоді повільно підвівся зі свого місця.

Герцогиня напружилася, однак вона не була дурепою, й розуміла, що не втече з палацу, повного лицарів, з обмеженням на портальну магію, тож залишилася сидіти, чекаючи вироку.

— Допит старшої служниці закінчено, — спокійно промовив він, — Тепер ваша черга, герцогине. Герцогу, не маєте заперечень?

— Не маю, — рівним тоном відказав батько. Схоже, тепер доля дружини хвилювала його не більше, ніж моя.

Ото вже пощастило.

— Зачекайте! Адже я вам усе розповіла! — спробувала було заперечити герцогиня, — Невже це так необхідно?!

— Зважаючи на серйозність злочину, в якому ви взяли участь, ми зобовʼязані усе перевірити. Не хвилюйтеся. Менталіст, якого запросили для допиту, справжній майстер своєї справи. Ані вам, ані вашій дитині нічого не загрожуватиме. Крім того, в палаці чергують найкращі цілителі, що за потреби нададуть вам усю необхідну допомогу.

Герцогиня у відчаї поглянула спочатку на принца, тоді на чоловіка, проте жоден з них не був на її боці. Поглянувши на мене, вона примружилася.

— Мабуть, тепер ти задоволена, так? 

— Герцогине, — голос Торна аж бринів від загрози, — Я раджу вам обережно добирати слова у бік моєї любої нареченої. Ви скоїли достатньо лиха, не погіршуйте свого становища.

— Але мій чоловік буде присутнім під час допиту? Ви не можете цього заборонити! Я вагітна!

— Звісно. Ваш чоловік може бути присутнім під час допиту, як і цілителі, що підписали угоду про нерозголошення.

Коли мачуху забрали на допит, я мала б відчути полегшення, та натомість мене охопила жахлива втома. Така, яку я не відчувала відколи пішла з маєтку батька.

— Ти в порядку? — спитав Торн, коли ми знову залишилися самі. Його погляд був сповнений неприхованого співчуття.

— Так… Ні… Можливо? Складно сказати. Я просто… Не знаю чого я чекала від цієї зустрічі. Просто не можу повірити у те, наскільки вона жорстока, а батько…

Він кивнув, обережно обгорнувши мої пальці своїми.

— Пробач, я не хотів тебе просити. Ця зустріч…

— То нічого, я мала це почути. Так, це було неприємно, проте ми зробили те, що мали, правда? Тепер ми зможемо врятувати усіх тих жінок та повернути їхнім сім’ям.

Усмішка вийшла слабкою, але щирою. Я знала, що ми зробили добру справу. Проте, замість кивнути, Торн зітхнув: