22.2

— Я вже питав тебе, — промовив він з соромʼязливою усмішкою, проте жодного разу не робив це правильно.

Ох, небо, що ж це коїться?

Раптом я відчула, як в кімнаті забракло повітря, хоч вікно було відчинене.

“Здається він робить тобі пропозицію”, — єхидно підказав голос Зірʼєна в моїй голові. Ніби я сама не бачила!

“То навіщо питаєш?”

Бо не можу у це повірити.

— Торне…

Коли в його пальцях зʼявилася вишукана обручка з сонячним каменем, я затамувала подих, а моє серце забилося так гучно, що, здавалося, відлунювало від стін спальні.

— Серро, я знаю, це великий крок. Коли ми зустрілися вперше, ти тікала від шлюбу, й змусила мене навіть додати той пункт до нашої угоди, що забороняв тобі виходити заміж. Та я, мабуть, ще тоді знав, що нам судилося бути разом. Ти врятувала мені життя. І, хоч я знаю, що тобі страшно, я також вірю, що ми усе поборемо. Разом.

Я закусила губу. Його слова зробили мене такою щасливою, та він мав рацію і в іншому: мені було страшно.

— Я не маю освіти, Торне. Є стільки речей, які я мушу надолужити, щоб бути гідною тебе і всього того, що несе із собою цей союз…

Його пальці ніжно торкнулися моїх у жесті підтримки.

— Я не знаю нікого більш гідного, ніж ти. І не хочу знати. Ти — єдина, кого я хочу бачити поряд із собою. Зараз та у майбутньому. Якщо ти хочеш отримати освіту — ти її отримаєш. В тебе будуть найкращі книги та вчителі. І, якщо ти дозволиш, я буду поряд із тобою. Як твій наречений.

Торн не вагався, проте нервував… Невже хвилювався, що я можу йому відмовити? Як таке взагалі можливо? Адже я закохана в нього. Закохана так сильно, що від самої думки про те, що колись нам доведеться розлучитися, мені болить.

Тоді я вже знала: хай як мені страшно, хай як мене мучать сумніви, я не зможу йому відмовити, бо хочу бути із ним, попри усі труднощі. Завжди. Хочу стати гідною його.

Тож я видихнула:

— Так.

♜

Після всіх цих років ніщо не могло підготувати мене до чаювання із батьком та мачухою. Не насправді.

Можливо ми й жили в одному маєтку, але на цьому край — я ніколи не була частиною їхньої родини. І, якщо бути відвертою, більше не хотіла нею бути. Колись це було не так, проте все змінилося, я більше не потребувала батькового схвалення і любові. Він сам обрав бути чужим мені, і, впевнена, якби не було потреби у тому, щоб виманити з дому герцога і герцогиню, не викликаючи підозр, Торн не наполягав би на їхній присутності, або ж взагалі сам дав би їм раду.

Не те щоб я хотіла перекладати цей тягар на його плечі. Зрештою, в Торна і без того було чимало клопоту. Із викраденнями, із королівством.

Як помічниця, яку він найняв із жалощів, я уявляла собі лише частину його відповідальності. Колись він мав посісти місце свого батька, стати новим королем, і це, звісно, не йшло в жодне порівняння з ніяковим чаюванням зі членами родини, один з яких, можливо, повʼязаний з найбільшою злочинною схемою останніх років.

— Ми такі вдячні за ваше запрошення, Ваша Високосте, — промуркотіла мачуха, обплітаючи лікоть батька тонкими, довгими пальцями. Її нігті завжди були мигдалевидні — я добре памʼятала це, бо мачуха часто лишала на мені подряпини, коли різко хапала за руку або давала ляпаса.

Вона всміхнулася, і вперше за стільки років, проведених поряд із нею, я відчула не сором та страх, а злість. Проте й вона швидко поступилася місцем сумʼяттю, коли інша рука герцогині накрила ледь опуклий живіт.

— Сподіваюся ми зможемо залишити позаду усі нерозуміння, — відказав Торн, обіймаючи мене за талію, ніби нагадуючи, що він тут. Я не сама, не беззахисна. І вже це давало мені сили гордо тримати голову.

— Ну звісно ж, — в очах герцогині зʼявився жадібний блиск, — Зрештою, ми вже майже родина.

Ці слова різанули мене, наче батіг. Довелося міцно стиснути щелепи, та я була певна, що погляд виказав мене.

Я подивилася на батька, що, здавалося, ніколи не сидів так близько до мене, і навіть зараз уникав дивитися на мене, сконцентрувавши усю увагу на Торні, й, попри усю впевненість, попри те, що я намагалася переконати себе, що його увага та схвалення мені не потрібні, груди стиснуло болем.

Навіть зараз він не міг мене побачити. Навіть з віднайденим даром та заручена з принцом, я була лише помилкою в його очах?

Завдяки тому, що ми сіли за стіл, ніхто не побачив як стиснулися мої кулаки на колінах, проте Торн обережно торкнувся моєї долоні, нагадуючи, що залишилося недовго. Ми тільки маємо виграти час, доки старшу служницю не допитають та не отримають докази її провини та звʼязку із мачухою.

Ще трохи.

— Зізнаюся, новина про ваші заручини нас дещо збентежила… — хрипко промовив батько.

— Розумію, — на відміну від мене, Торну чудово вдавалося тримати обличчя й усмішку, — Я і сам хвилювався б, якби до моєї доньки залицявся хтось більш впливовий, ніж я. Адже безпека та щастя моєї дитини на першому місці, а такий альянс — це завжди ризик. Проте я хочу запевнити вас, що мої наміри виключно щирі та добрі. Я кохаю вашу доньку, і понад усе дбатиму про неї та її щастя, навіть якщо вона передумає.