21.4

♜

Приблизно за дві години Серра поринула у неспокійний сон. Я ж так і не зміг заснути.

Написавши листа Ранмару, я мусив чекати до самого ранку, щоб обговорити з батьком своє рішення. Крім того, уся ця ситуація з родиною та служницею герцога… Це виснажувало.

Я міг зрозуміти почуття Серри, однак знав, що герцогиня не уникне покарання. І, навіть якби я міг помилувати її, ні за що не став би цього робити.

Ця жінка була жахливою мачухою, ніби з поганої казки. Однак справа була не тільки в цьому. Навіть якби вона усім серцем любила свою рідну дитину, це не могло перекрити того, що герцогиня прирекла Серру, практично штовхнувши її в руки викрадачів.

І навіть той факт, що усі жертви були живі, не міг пом’якшити її вироку.

Та й, якщо вже зовсім відверто, я цього не хотів. Можливо Серра мала в серці достатньо прощення навіть для такої жахливої особи, але мене з’їдала лють. Я ненавидів їх так сильно: герцога, що анітрохи не цікавився своєю дитиною, й навіть не намагався її захистити, жорстоку герцогиню, та підступну служницю, що відігравала у викраденнях набагато більшу роль, ніж я міг собі уявити.

Навіть просто сидіти і чекати, поки прибуде Ранмар, щоб допитати та арештувати їх, було нестерпно. Це здавалося мені неправильним, адже я точно знав, що вони повʼязані із викраденнями, й кожна втрачена мить могла бути фатальною для жертв, що тижнями, місяцями й роками перебували в полоні.

Я не міг навіть уявити що з ними відбувається просто зараз. Яким тортурам їх піддають. Коли вони востаннє їли та бачили сонце.

Скільки ще в них часу?

Зірʼєн не був впевнений, чи ми зможемо їх врятувати, навіть попри все, що він нам розповів. Це було лихою ознакою, і не давало мені спокою.

Коли нарешті прийшла відповідь від Ранмара, я обережно підвівся з ліжка, де лежав без сну кілька годин, так, щоб не розбудити Серру, і схопив конверт у повітрі. Підживлений магією, він ще бився у моїх пальцях, поки я не зламав печатку і не розгорнув його.

Як я і сподівався, Ранмар повідомив, що буде радий допомогти, і обіцяв прибути сьогодні пообіді. Тож справа лишалася за малим — запросити герцога та герцогиню до палацу в супроводі старшої служниці, і попередити батька про свій задум.

Я не хотів лишати Серру саму, однак тут вона була під наглядом та у більшій безпеці, ніж будь-де. До того ж, вона втомилася. Тому я залишив їй записку біля ліжка, і наказав служницям подати сніданок, щойно вона прокинеться.

Не хотів її зайвий раз хвилювати, зважаючи на… те, як усе пройшло із Зір’єном.

Відтак я попрямував просто до батька — не хотів втрачати жодної хвилини, тим паче, що часу й без того було небагато. Я знав, що нам знадобиться принаймні кілька годин, щоб усе організувати й попередити герцога, а тим — ще стільки ж, щоб прибути до палацу із візитом, тож не міг гаяти часу.

Як і очікувалося, батько був у своєму кабінеті. Працював від самого світанку, а може й не лягав.

Дехто уявляє собі, ніби королівське життя — це суцільні бали та розваги, однак це так далеко від правди, шо аж смішно.

— Синку. Не очікував побачити тебе тут о такій годині, — всміхнувся він, відкладаючи перо, та, помітивши вираз мого обличчя, вмить став серйознішим.

— Боюся, справи не чекатимуть. Ти доручив мене вирішити проблему з викраденнями, і нещодавно ми зі Серрою знайшли серйозну зачіпку, але мені необхідна твоя допомога.

Переповівши батькові усе, я не очікував його схвалення. Особливо враховуючи те, що я не зміг вберегти Серру від угоди з Зір’єном. Однак, сплівши пальці у замок, він важко зітхнув і промовив:

— Ти правий. Герцог може позбутися старшої служниці. Тому найкраще, що можна зробити — це відправити запрошення йому та його дружині, а по служницю піти потай від них.

— Пропонуєш просто заарештувати її? До результатів ментального допиту?

— Якби вона була аристократкою, це могло б викликати скандал, однак вона — простолюдинка, тож за ті кілька хвилин, що знадобляться нам, щоб роздобути докази її провини, нічого не станеться. Я дам свій дозвіл. Зрештою, ніхто не збирається їй шкодити.

Я знав, що для батька дати дозвіл на це — однаково що наступити собі на горло. Він завжди був проти несправедливого ставлення до простолюдинів. Однак міг бути жорстким та рішучим, коли це стосувалося безпеки.

— Добре. І щодо Ранмара…

— Йому тут завжди раді. Ти молодець, що написав йому, нам знадобиться його допомога. Що ж до герцога… Я запрошу його з дружиною особисто. Накажу прибути на обід. Тоді ж відправимо загін лицарів для затримання їхньої служниці.

Кивнувши, я ніяково всміхнувся, хоч і не міг позбутися гіркого відчуття всередині.

Ну от і все. Незабаром усе закінчиться, і, якщо пощастить, ми врятуємо кілька життів. 

Я мав би почуватися краще, відчути полегшення, та натомість здавалося, ніби ось-ось почнеться буря, що знищить усе на своєму шляху.

Перед зустріччю з Ранмаром ще було трохи часу, тож я вирішив повернутися до Серри. В її присутності я почувався набагато спокійніше.