21.3

Серра здавалася враженою. Ще б пак: менталісти такого рівня зустрічаються так само зрідка, як і банші, розбавлена часом та іншими магічними проявами.

— Ти справді зможеш вмовити його допомогти? — спитала вона.

— В нас спільна подруга, тож, сподіваюся, якщо мого прохання виявиться замало, Дері зможе вмовити його.

Я помітив, що при згадці принцеси Північного королівства Серра зашарілася і відвела погляд, а ще якось напружилася. Вочевидь, вона ревнувала, хоча, звісно, для цього не було жодних причин. Для мене Дерія завжди була, наче молодша сестра, й вона вже кілька років в щасливому шлюбі з моїм братом.

Втім, мушу визнати, приємно усвідомлювати, що їй не байдуже.

— Добре, — зрештою зітхнула Серра.

— Щойно отримаю відповідь від нього, пошлю запрошення для твоєї мачухи. Припускаю, її супроводжуватиме старша служниця?

— Не знаю… Зазвичай мачуха бере із собою когось з молодих та кмітливих, — невпевнено промовила вона.

Я зітхнув. Це було погано. Я не міг просто викликати старшу служницю герцога, не викликаючи підозр, а останні могли відлякати жінку.

Цього, звісно, ніяк не можна було допустити.

— А якщо… — голос Серри і зараз звучав тихо, ніби вона сама боялася того, що збиралася запропонувати, — Якщо спочатку поговорити з батьком?

— З герцогом?

Вона кивнула, не дивлячись на мене.

— Я, звісно, його геть не знаю, і з того, що повідомив Зірʼєн, він не надто зацікавлений у мені. Але він гадки не мав про те, у що було втягнуто його дружину. Якщо ти усе йому поясниш і накажеш, щоб він тримав це в таємниці, і влаштував усе так, щоб мачуху до палацу супроводжувала саме старша служниця…

Так, це може спрацювати.

Хоча я не міг виключати, що герцог спробує позбутися служниці, щоб захистити честь свого роду, і особливо свою вагітну дружину.

Звісно, і сама вагітність герцогині чимало ускладнювала мою задачу. Хай який за нею гріх, за законами нашого королівства її не зможуть покарати, допоки дитина не народиться. Навіть тримати у вʼязниці. Максимум — домашній арешт. Тобто заборона покидати маєток, постійне спостереження, тощо…

Я важко зітхнув. Хай якою жахливою була ця жінка, мене геть не радувала ідея розлучати матір та дитину.

Та, схоже, я був не єдиним, кого це хвилювало.

— Що тепер буде із мачухою та її дитиною? — сумно спитала Серра.

Я співчутливо поглянув на неї. Навіть попри все зло, що заподіяла їй ця родина, вона однаково хвилювалася про їхню долю. Та вони цього, звісно, не оцінять. Герцогиня точно ні.

— Якщо доведуть, що герцогиня доклала руку до спроби твого викрадення, її візьмуть під варту. Вона залишатиметься у маєтку твого батька, під наглядом лицарів та цілителів до самих пологів, а тоді… Тоді на неї чекатиме вирок, який обере суд. Скоріш за все — вʼязниця та виправні роботи.

— А дитина?

— Вона зможе годувати її у відведений час, якщо забажає, — відказав я. Насправді таке траплялося нечасто, однак правила цього не забороняли.

— А якщо ні? Що з нею буде?

— Гадаю, герцог знайде для неї годувальницю. Не всім щастить мати молоко для своєї дитини, тож це також звична практика.

Серра знову кивнула, хоча в очах її не було радості. Зіщулившись, вона обійняла себе за плечі.

— Можливо… Можливо ми могли б помʼякшити її вирок? — з надією спитала вона.

— Серро…

Я розумів, що для неї це болюча тема. Мабуть, жодні життєві негаразди не залишили на її серці такої глибокої рани, як втрата матері. Тож, звісно, Серра не могла бажати такого своєму майбутньому братику чи сестричці. Але, якщо герцогиня справді свідомо відправила її до рук викрадачів…

Я не міг просто заплющити на це очі та вдати, ніби я нічого не знаю. Навіть заради неї.

— Ні, Торне, я розумію. Вона вчинила жахливо. Але ця дитина ні в чому не винна, і вона ростиме без матері. Навіть якщо герцогиня погодиться її годувати, дитина однаково більше часу проводитиме без неї. Це просто… Це просто нечесно.

Не стримавшись, вона заплющила очі, і її щокою прокотилася сльоза.

Зітхнувши, я нахилився до неї, та мʼяко торкнувся кісточками пальців її обличчя.

— Ти права, це нечесно.

Розплющивши очі, Серра подивилася просто на мене, не приховуючи здивування.

— Я не думаю, що вона може уникнути покарання, однак… Я поговорю з батьком і поміркую що можна зробити. Що буде краще для дитини. Можливо подовжений домашній арешт абощо…

Раптом Серра прильнула до мене та поцілувала, не давши договорити.

Поцілунок був відчайдушний, й трохи солоний від її сліз, проте, коли вона знову розплющила очі, в них була надія.

— Дякую тобі. Я знаю, що прошу забагато, ще відколи там, у таверні, ти пожалів того хлопця. Я просто… я не можу стояти осторонь, розумієш? Відколи я втратила маму, я була сама. Батько, певно, і не згадував про мене. Я… часто уявляла як усе було б, якби вона залишилася жива. Якби була поряд зі мною. Ця дитина ще навіть не народилася, але вже…