21.2

— Та облиш, ти знаєш, що я не брешу. Ну, принаймні не зараз. Я завжди дотримуюся своїх умов.

— То це правда? — втрутився я, — Служниця пов’язана з викрадачами? Вона підказала герцогині як позбутися Серри, щоб усе скидалося на випадковість: свавільна втеча неслухняної доньки закінчилася викраденням? Тому вона так злякалася, що нічого не вийшло? Боялася, що усі дізнаються правду?

— Вочевидь.

— А батько? — ледь чутно спитала Серра, підводячи на нього очі, — Батько знав?

— Не все. Але, якщо ти чекаєш, що я скажу, що він усі ці роки був такий байдужий до тебе через якісь чари, накладені мачухою, на тебе чекатиме розчарування.

Серра зашарілася, ховаючи очі, тільки підтверджуючи його слова, а я… Я хотів, щоб усі вони: Зірʼєн, лорд Рам й герцогиня з герцогом відповіли за те, як вчинили з нею.

— Тоді… Бодай скажи чи можемо ми врятувати інших? — спитала Серра, — Тих, кого вже викрали? Вони досі живі?

— Це складне питання, — зітхнув бог, крокуючи кімнатою, він роздивлявся стелю, ніби страждав від страшенної нудьги, — І, так, вони живі.

— Де їх утримують? — ось воно, питання, що не дає мені спокою вже не перший місяць. Однак, звісно, бог омани не збирався просто принести нам відповідь на золотій тарілці.

— Служниця знає. Мабуть, ліпше, ніж будь-хто.

Я примружився, дивлячись на нього з підозрою. Це було не надто схоже на правду. З того, що він казав раніше, я припустив, що вона — одна з багатьох виконавців. Хтось, хто збирає і передає корисну інформацію, і зрідка направляє жертв у потрібному напрямку. Але аж ніяк не хтось, хто безпосередньо викрадає, утримує та продає жінок.

Невже я помилявся? Невже служниця справді загрузла в цьому набагато глибше за мачуху Серри?

— Як можна довести, що служниця дійсно повʼязана з викрадачами?

Ще й так, щоб мачуха Серри не змогла викрутитися, вдавши, ніби вона тут ні до чого…

В тому, що саме це герцогиня і спробує зробити, водночас позбувшись єдиного свідка, що міг довести її провину, я навіть не сумнівався. Коли вже герцогиня готова забруднити руки, прирікши свою пасербицю на смерть — чого ще від неї можна чекати?

— Ніяк. Ну, тобто, ти, звісно, можеш схитрувати, вдавши, ніби маєш кристал із записом їхньої розмови. 

— Але я його…

— Не маєш, — він вишкірився, — знаю. Та, на щастя, подібні трюки з ілюзіями — моя спеціалізація. 

— І ти, звісно ж, допоможеш нам просто від щирого серця, — скривився я, не збираючись грати йому на руку. Хай якою складною здавалася уся ця ситуація зараз, проблеми, на які він нас наразить, не варті його допомоги.

— Я не благодійник, — гмикнув Зірʼєн, не заперечуючи, і геть не соромлячись цього, — Але на твоєму місці я б усе спочатку як слід обміркував, принце. Бо твоя чудова наречена буде у небезпеці, допоки ця жінка на волі. Втім, якщо тобі таки знадобиться моя допомога — ти знаєш де мене шукати.

Він підморгнув мені, тоді жартівливо вклонився і розчинився у тінях, залишивши нас самих. Водночас здалося,  ніби хтось обрізав мотузки, на яких трималася Серра: її плечі опустилися, а погляд втупився у підлогу.

Схоже, слова Зірʼєна ранили її сильніше, ніж вона очікувала. Цього я і хотів уникнути. Але тепер вже було пізно.

— Мені шкода, — тихо промовив я, сідаючи поряд із нею, й обережно огортаючи її долоню своєю.

Кутики її рота на мить сіпнулися у сумній усмішці, й вона кивнула.

— Я мала б знати. Зірʼєн попереджав, що правда мені не сподобається… Але попри це я не шкодую. Тепер ми знаємо, що старша служниця знає, де жертви, і вони живі. Інше, зрештою, не так важливо…

Я хотів сказати, що це не так. Що їй не треба ховати від мене сум і розчарування. Що це нормально: злитися і сумувати через те, що зробила її мачуха і людина, якій вона вірила, чи через байдужість батька. Але не знайшов слів. Здавалося, хай що я скажу, чи хай як я спробую це зробити — буде тільки гірше, тож я просто був там. Був поряд з нею, тримав її за руку, поки вона обмірковувала усе, що сталося.

— Треба допитати їх, — зітхнула Серра кілька хвилин по тому, — Мачуху і старшу служницю. І вигадати як змусити їх усе розповісти…

— Що ж, мені знадобиться трохи часу, щоб звʼязатися зі старим знайомим та вмовити його приїхати.

— Старим знайомим? — здивовано перепитала вона.

Всміхнувшись, я кивнув. Можливо Зірʼєн розраховував на те, що, женучись за справедливістю, я забуду про здоровий глузд і прийматиму імпульсивні рішення, я ото укладу з ним ще одну угоду, але в такому разі на нього чекатиме розчарування.

Майбутній правитель завжди має думати на кілька ходів вперед. Навіщо мені залякувати герцогиню, й вислуховувати її брехливі виправдання, коли Ранмар може отримати усі необхідні відповіді лише за кілька хвилин?

— Він менталіст, і то дуже сильний. Зараз він діючий ректор Столичної академії магії Північного королівства. Подібні допити — це його стихія

Залишилося тільки вмовити його приїхати та попередити батька.