20.5

Важко зітхнувши, я пошкодувала про те, що не скористалася пропозицією Торна відпочити, коли була така можливість.

Мабуть, варто втрутитися, поки ці двоє не зчепилися, наче дворові пси.

— Він має рацію. Хочу поскоріше покінчити з усім цим. Нам усім потрібна інформація, і вже доволі пізно, тож не гаймо часу.

Бог омани подарував Торну задоволений вишкір, знову провокуючи його, однак я відволікла принца, переплівши наші пальці й всміхнувшись йому. Його погляд помʼякшився, а Зірʼєн роздратовано цокнув язиком.

— Гаразд, солодка парочка, за справу, — він плеснув долонями, а тоді нахабно всівся на край ліжка, знову випробовуючи терпіння принца.

— А ти не знахабнів? — процідив він. Та Зірʼєн тільки знову звів очі під лоба.

— Розслабся, ревнивець. Вона має тримати мене за руку, щоб прикликати видіння, використовуючи мій магічний резерв. І їй краще при цьому лягти, якщо ти, звісно, не хочеш аби вона забилася, щойно відчує слабкість. Жодних непристойностей, присягаюся.

Торн був не в захваті від цієї ідеї. Насправді з того, як міцно він стискав щелепи та кулаки, я припускала, що він мріє про бійку з цим пройдисвітом. Однак згадки про мою безпеку виявилося достатньо, щоб старший принц опанував себе.

Він тихо видихнув, розслабляючи плечі, а тоді підбадьорливо кивнув мені, підводячи до ліжка.

Лежати в присутності цих двох, ще й тримаючи Зірʼєна за руку, було щонайменше дивно та ніяково. Особливо коли уся їхня увага була прикута до мене.

Мабуть, щось таке було написано в мене на обличчі, бо Зірʼєн зітхнув і трохи схиливши голову, промовив:

— Зберися, любонько. Я, звісно, розумію, що в компанії таких неймовірних красенів легко втратити голову, однак тобі варто сконцентруватися на справі, інакше нічого не вийде. А на твоєму місці, — додав він, звертаючись до Торна, — Я оточив би кімнату пологом тиші. Якщо, звісно, ти не хочеш, щоб сюди збіглося пів палацу.

Торн кинув на нього вбивчий погляд, однак послухався. Змахнувши рукою, він прошепотів слова заклинання, і я відчула, як нас відрізало від решти палацу, прибравши усі зайві звуки. Я ж проковтнула різкі слова, що погрожували зірватися з язика, і вклала пальці у долоню бога. Вона була на диво звичайною. Теплою, з трохи шерехуватими пальцями, немов в нього були мозолі від меча.

Дивлячись на мене, він виразно вигнув брову, ніби кажучи: “Звісно, я вправляюся з мечем! Хіба не видно з мого тренованого тіла?”

На щастя, жодне з цих слів не було промовлене вголос, бо Торн, мабуть, не втримався б від бійки, і я не впевнена, що стала б його зупиняти.

— То… Що мені робити? — зрештою спитала я, коли за кілька хвилин нічого не сталося.

Я чекала підказки від Зірʼєна, якихось інструкцій, однак той тільки пирхнув:

— Звідки ж мені знати? Це ти в нас тут банші. Хіба ти не маєш відчути якийсь поклик абощо?

Я насупилася, й вже збиралася нагадати йому, що дізналася про свій дар лише кілька днів тому, і усі мої видіння зʼявлялися незадовго до чиєїсь загибелі. За хвилини до неї. Та втрутився Торн:

— Спробуй заплющити очі й сконцентруватися, гаразд? Я підкажу.

Якусь мить я дивилася на нього, вже не така впевнена, що з цього щось вийде, однак кивнула і зробила, як він казав.

— Гаразд, мені треба, щоб ти глибоко і повільно дихала, а тоді уявила, як сила тече в тобі разом з кровʼю. Як вона пульсує в твоїх венах і змушує твоє серце битися. Хочу, щоб ти згадала, як ця сила врятувала мене. Згадай усе: вологу на твоїх щоках і крик, що рветься назовні. Випусти його, Серро. І, коли ти це зробиш, памʼятай, що я тут.

Його слова направляли мене, а тоді я відчула ту силу, про яку він казав. Відчула, як вона наповнює мене, тече крізь пальці до долоні Зірʼєна і змішується, зплітається з силою у його крові, а тоді знов тече до мене, наче хвиля, що повертається на берег.

Магія переповнювала мене, готова вилитися будь-якої миті бурхливою річкою. Здавалося, ось-ось я не витримаю, не втримаю її, і мене розірве. А тоді вона знайшла вихід назовні і я закричала.

Пальці Зірʼєна міцно тримали мене, я чула, як Торн вимовляв моє імʼя, однак  його голос ледь-ледь пробивався до мене через видіння. Мабуть, справа була у позиченій силі бога, що текла моїми венами, або ж у тім, з ким було повʼязане це передбачення, але воно вирізнялося. Воно було сильнішим, ніж будь-яке до цього, і, мабуть, серед усіх, що будуть після.

В моїй голові зринали небачені досі картини, яких я і не могла уявити: височенні башти з пласкими та гострими верхівками до самого неба з мільйонами сяючих вогнів, залізні карети без коней, що мчалися швидше за вітер, нитки, що поєднували між собою ці башти, наче величезне павутиння. І світло. Так багато світла, навіть серед ночі, що за ним не видно зірок…

Я ніколи раніше не бачила таких місць, і навіть не читала про них, але звідкись зсередини відчувала, що воно існує.

І там, на пласкій верхівці однієї башти, стояв Зірʼєн. Такий, як і зараз: хіба що в дивнішому одязі, й з довшим волоссям, і геть не такий спокійний. Його переповнювали емоції.

А ще… Він був не один.

— Не роби дурниць, Норо,  — холодно промовив він, роблячи крок у бік дівчини з довгим світлим волоссям, що спадало на спину сяючими хвилями. Однак та рішуче ступила до краю, і його охопив страх.