20.4

— Я збираюся просити в нього твоєї руки.

Гаразд, визнаю, ця заява наскочила мене зненацька. Я вирячилася на нього переляканими очима.

— Не бійся, це лише формальність, — заспокоїв мене він, не відриваючись від роботи, — Певна річ, його бажання тут нічого не значать, важить тільки твоє слово. Твій батько не зможе примусити тебе погодитися чи відмовитися.

Я кивнула, хоча мене однаково не полишало неприємне передчуття.

— Зірʼєн каже, що це станеться сьогодні, — тихо промовила я, не впевнена, чи поблизу немає Харма, що чув та бачив усе, що відбувалося в кабінеті.

Торн напружився, і цього разу подивився просто на мене, відірвавшись від документів.

— Вночі?

“Ніт, вдень!” — фиркнув Зірʼєн, та я його проігнорувала.

— Так. Він прийде до моєї кімнати, і казав… Що ти захочеш бути присутнім, — ці слова трохи розвіяли його напругу. Він зітхнув, стиснувши перенісся. 

— В мене погане передчуття щодо цього, — поділився Торн.

— Так, в мене теж. Але він обіцяв, що ніхто не постраждає і не помре. Він поділиться зі мною своєю силою, і ти будеш поряд, просто… Просто коли я думаю про те, що можу побачити. Про те, що станеться там, в моїй голові…

Глитнувши, я стиснула чашку у своїй руці та опустила погляд у неї, де віддзеркалювалося моє обличчя.

— Колись у дитинстві я б усе віддала за те, щоб бути такою, як інші. Мати магічну силу, навчатися в академії… Але я ніколи не уявляла, що це буде так жахливо. Я розумію, що ця сила корисна, і, якщо пощастить, я можу нею когось врятувати, але очікування неминучого… Це важко. Мабуть, навіть гірше за самі видіння.

Підвівшись, Торн обійшов стіл та схилився наді мною. Його великий та вказівний пальці торкнулися мого підборіддя, змусивши подивитися йому просто в очі.

— Ти впораєшся, Серро, — впевнено промовив він, — Я знаю це. Ти врятувала мене. Ти розкрила вбивство там, у таверні. Ти сильніша, ніж думаєш.

Його слова відгукувалися в мені якоюсь теплою хвилею. Ніби віра Торна передалася і мені.

— Я сподіваюся… — з моїх губ зірвалося важке зітхання, — Я дам йому те, чого він хоче. А тоді Зірʼєн мусить допомогти нам з пошуками викрадача.

А заразом із тим, яку роль у цьому грає моя мачуха.

“Все ще не хочеш спитати в батька чому він ігнорував тебе увесь цей час? — далі діймав мене бог, — На твоєму місці я був би дуже злий”.

А я на його місці була б дуже налякана.

Може це тому він такий нестерпний? Боїться того, що я можу побачити?

“Любонько, я завжди нестерпний, — я його не бачила, однак була майже впевнена в тому, що Зірʼєн закотив очі, — Це моя робота. І так, закотив”.

Я навіть не сумнівалася.

Насправді я йому співчувала. Мабуть смерть однаково страшна для всіх, навіть коли живеш цілу вічність.

Хай яким надокучливим чи хитрим був цей бог, хай навіть Торн не довіряв йому, та і я не довіряла, однаково сподівалася, що зможу допомогти йому відвернути неминуче.

“Це, звісно, дуже мило з твого боку, але мені не потрібна твоя жалість. Тільки інформація”, — пробурмотів він, явно невдоволений тим, що я зауважила його слабкість. 

Більше він не втручався. Чи то відволікся на свої божествені справи, чи то образився. Мабуть, складно бути і богом, і чоловіком, не здатним виразити свої почуття.

— Мені досі не подобається ідея угоди із ним, — втомлено визнав Торн, — Але я буду там для тебе, і не дозволю йому нашкодити тобі.

Я всміхнулася, накривши його долоню своєю.

Тоді Торну довелося повернутися до роботи, однак, щойно сонце зайшло, ми пішли до спальні. Довелося трохи постаратися, щоб уникнути зайвих свідків і чуток, проте ми впоралися.

— Дякую тобі, — зітхнула я, щойно за нами зачинилися двері, — Не знаю чи наважилася б я зробити це сама.

— Усе буде добре, — Торн мʼяко обняв мене за плечі, підтримуючи, — Памʼятай, що я тобі казав. Ти сильна, Серро. Видіння можуть бути страшними, однак вони тобі не нашкодять. Я буду тут і триматиму тебе за руку…

— Оце вже навряд, — гмикнув Зірʼєн з іншого кінця кімнати.

Його поява наскочила нас зненацька. Торн одразу напружився, заступивши мене, й готовий атакувати чужинця.

Та, звісно, це анітрохи не вразило бога омани. Той сидів на підвіконні, звісивши одну ногу донизу та поклавши долоню на коліно, й насмішливо дивився на нього.

— Опусти вогняну кулю, принце. Ніхто в цій кімнаті не загрожує твоїй милій наречені, — промуркотів він.

Судячи з пекучого погляду, яким його обдарував Торн, він не був згоден із цим твердженням, однак загасив вогняну кулю.

— Давно не бачилися.

Я здивовано вигнула брови. Звісно, Торн вже казав про нього так, ніби добре знав його, однак я навіть не припускала, що ці двоє раніше бачилися особисто.

— Це була коротка зустріч, — гмикнув бог, зістрибуючи з підвіконня й ховаючи руки у кишенях штанів, ніби неслухняний хлопчисько.