РОЗДІЛ 19

Торн

Серра трохи вагалася, але зрештою цікавість взяла над нею гору і вона кивнула. А відтак ми рушили за підлітками.

Спочатку я поставився до цього з пересторогою: діти цього віку часто влипають у різні неприємності. Та незабаром ми побачили караван з вуличними артистами, і я зітхнув із полегшенням. Схоже підлітки просто квапилися на виставу.

— Ну як, залишимось? — тихо спитав я.

Серра з цікавістю поглядала на артистів, однак, щойно почула питання, знітилася і похитала головою.

— Ні, не можна... Ми ж тут заради...

Вона не сказала "розслідування", однак це читалося на її обличчі.

— Ми можемо дізнатися більше, якщо будемо серед місцевих, й робитимемо усе те саме, що й вони. Ну знаєш... Гуляти, веселитися. Це викликає в незнайомців довіру.

Звісно, це було правдою лише частково. Якщо ж відверто, я просто хотів, щоб вона добре провела час. Без вбивств чи страшних видінь, без того, щоб рятувати мене від стріли. Просто насолодилася виступом, особливо коли в неї так палають очі.

Хай вона вагалася, але не ризикнула сперечатися із моєю ідеєю, тим паче, що глибоко всередині вона хотіла залишитися, бодай навіть на трохи.

— Добре.

Виступ зачарував її. Особливо коли артисти почали вправлятися з вогняними жезлами та робити трюки. Останні викликали особливий захват в натовпу. Гадаю тому, що здебільше це була не магія, а саме майстерність.

Коли усе закінчилося, караван став продавати охочим різні дрібнички, і я запропонував Серрі підійти ближче. Обрати щось на памʼять.

Я хотів зробити їй подарунок. Щоб в неї було щось крім королівської реліквії, яку вона сприймала як необхідну жертву, а не прикрасу, яку я їй подарував.

В торгівців каравану було чимало різноманітних прикрас: яскравих і не дуже, простеньких та хитромудрі. Й Серра надто соромилася, щоб щось обрати, щож я взяв для неї підвіску у формі чарівного зілля, з каменем, що пасував до кольору її очей.

— Чудовий вибір! — похвалив торговець, — Бажаєте приміряти, чи покласти її для вас у мішечок?

— Дякую. Ми приміряємо, — сказав я з посмішкою.

Коли я вдягав підвіску на шию Серри, кінчики її вух почервоніли. Торговець повернув до неї невеличке дзеркало, щоб вона могла як слід себе роздивитися.

— Вам дуже личить! — запевнив він.

— Так, — хрипко промовив я, не відводячи від неї погляду, — Дуже гарно.

Розплатившись, ми рушили далі.

Серра довго мовчала, міркуючи про щось, а тоді раптом промовила:

— Зірʼєн сказав, що мені безпечніше... Поряд з тобою.

Я завмер, збитий з пантелику її раптовим зізнанням. Чесно кажучи, я гадки не мав як на це реагувати. Частково я був вдячний богу омани за те, що він змусив її у це повірити, адже я також вважав, що їй буде безпечніше поряд зі мною. Та з іншого...

В які ігри він грає?

— Він гадає, що тобі загрожує небезпека?

Серра стиснула губи, ніби стримувалася у висловах, а тоді облизала їх і кивнула.

— Гадаю він точно знає що і хто мені загрожує, — зітхнула вона, — Але ж ти знаєш який він. Я намагалася його розпитати, але він відмовляється казати більше, перш ніж я виконаю свою частину угоди...

В це я міг повірити. Такий маніпулятор ні за що не впустив би нагоди піддражнити та налякати її, щоб Серра точно зробила те, що від неї вимагається.

Мені, звісно, не подобалося те, що він тримав її на гачку. Я волів би, щоб бог омани тримався від Серри якомога далі. Та вона зробила свій вибір, і мені залишалося тільки підтримати її.

— Тоді... нам варто проводити більше часу разом, і все буде добре?

Я переплів наші пальці й всміхнувся до неї.

— Я зроблю усе, щоб захистити тебе.

— Він так і сказав, — зітхнула вона, — І я знаю, що це правда. Звісно знаю. Проте... Я не хочу щоб з тобою щось сталося. Як тоді, в кареті...

— Коли ти врятувала мене?

— Коли в мене було видіння, як ти помер, — ледь чутно промовила Серра, ховаючи погляд, — Я не хочу побачити це знову. Та, якщо на мене полюють, ми обидва будемо в небезпеці.

Я тихо засміявся.

— Серро, я — перший принц. Спадкоємець. Я завжди буду чиєюсь ціллю в тому чи іншому значенні. Якщо мене і намагалися вбити там, у лісі, це не твоя провина. До того ж, ти мене врятувала, як справжня лицарка.

Від цих слів вона зашарілася ще дужче.

— Скажеш ще... Яка я лицарка? Я просто вчасно попередила...

— Без швидкої реакції було б байдуже бачила ти майбутнє чи ні, — спокійно зауважив я, — Мене б тут не було. Тож я в боргу перед тобою.

— А ти врятував мене від викрадачів, від мачухи і від магічного виснаження, — нагадала вона, — Тож я в більшому боргу перед тобою.