18.3

Коли жінка з малюком пішла далі, ми з Торном знову залишилися наодинці, та я ніяк не могла викинути з голови її слова.

— Гадаєш це правда? Викрадач не з місцевих? — тихо спитала я, сподіваючись, що крім нього мене ніхто не почує.

На жаль, я геть нічого не знала про вампірський слух.

“Він доволі хороший, — підказав мені Зірʼєн, та додав, перш ніж я померла від сорому: — Але тебе ніхто не чув. На вулиці досить гамірно, щоб твій голос загубився серед багатьох інших”.

Я зітхнула, не приховуючи полегшення.

Бодай щось добре.

— Не знаю, — зрештою відказав Торн, — Звісно, поки що Зорн приємно дивує, але погані речі стаються усюди. І часом їх коять люди, від яких цього не чекаєш.

Я подумала про старшу служницю, про мачуху і те, як її люблять і поважають у вищому суспільстві. Ніхто з її подруг і частих гостей не знав якою жорстокою вона була до мене. Вони навіть не здогадувалися про моє існування.

— Мабуть, ти маєш рацію…

— Хай там як, зі мною ти у безпеці.

Він підбадьорливо всміхнувся до мене, стискаючи мої пальці, а тоді згадав:

— Вона казала про тістечка, хочеш спробувати?

Я закивала, хоча й гадки не мала як такий заклад міг протриматися в маленькому містечку, понад наполовину заповненому вампірами. Але, мабуть, представники інших рас люблять тістечка достатньо сильно, щоб підтримувати його.

Крамничка, про яку розповідала місцева, виявилася крихітною та затишною, з рядами маленьких ліхтариків, що висіли вздовж стелі, невеликою касою та вітриною, повною солодощів, і навіть трійкою круглих столів з плетеними кріслами, а на стіні висіла деревʼяна дошка з дитячими малюнками.

Задивившись на останні, я навіть на мить забула про тістечка, заради яких ми сюди прийшли.

— Гей, — тихо звернувся до мене Торн, ніжно торкаючись моєї долоні, — ходи но сюди. Яке тобі подобається?

Зашарівшись, я підступила ближче. Повітря було наповнене ароматами випічки, крему свіжих ягід та смажених горіхів, однак продавчині ніде не було видно. Натомість під чарівним склом виблискували апетитні тістечка, цукерки та шматочки різноманітних тортів.

Можливо вибір був трохи менший, ніж в столичній кондитерській, однак я мусила визнати, що це місце перевершило мої очікування.

Обрати якийсь один десерт здавалося непосильним завданням, тож я вагалася з відповіддю, і, зрештою, Торн запропонував взяти усього потрохи. І на моє зауваження, що для нас двох цього, вочевидь, забагато, спокійно зауважив, що ми завжди можемо поділитися з лицарями.

Це був прийнятний варіант. Мені стало навіть трохи соромно, що я сама не подумала про це раніше.

А тоді інші, непримітні двері за касою відчинилися, й до нас вбігла схвильована дівчина в смугастому фартусі.

— Ох, вибачте! — зітхнула вона, струшуючи з тканини цукрову пудру, — ...На кухні стався невеличкий інцидент, тож я трохи затрималася. Вітаю! Сподіваюся, я не змусила вас задовго чекати? — зрештою всміхнулася вона.

— Зовсім ні! — поспіхом запевнила її я. Тоді подивилася на Торна і додала: — Правда ж?

— Звісно, — він відповів своєю найчарівнішою усмішкою, — Сподіваємося, на кухні не сталося нічого поганого?

Власниця кондитерської миттю зашарілася. Як я і припускала, ніхто не міг встояти перед шармом старшого принца.

— Ох, та знаєте... Ніхто не постраждав. Крім, звісно, кількох заготовок, але в цьому немає нічого страшного, правда! Дякую, що спитали.

— Раді чути.

— Що ж... Ви щось обрали? Чи, можливо, я можу вам щось підказати? Ну, знаєте, підібрати тістечко на ваш смак...

Вона зверталася до нас обох, і то цілком щиро. Тепер я розуміла як це місце трималося на плаву попри обмеженість клієнтів.

Торн швидко переповів їй наше замовлення, на що дівчина спочатку здивовано закліпала очима, а тоді аж засяяла.

Ну, якби я була на її місці, і такий гарний покупець придбав би усі наявні види тістечок, я б, певно, померла від щастя. Це, либонь, був її виторг за тиждень, якщо не більше. 

Звісно, вона одразу спитала чи нам все запакувати з собою, і, коли Торн сказав, що частину тістечок ми скуштуємо тут, миттю запропонувала нам особливого чаю.

Звісно, спочатку Торн поставився до такого опису з пересторогою, та, щойно дівчина розповіла, що весь секрет у чарівному пилку зоряної квітки, та соку сніжного лимона, як той розслабився — це був просто смачний чай з приємним квітково-фруктовим післясмаком. Дуже популярний серед заможних леді через насичений фіалковий колір та блиск від доданого пилку.

Ми ж зайняли один з вільних столиків біля вікна, й прийнялися за частування. Щоправда, коли я вже збиралася було торкнутися чашки, Торн мене зупинив.

Здивована, я поглянула на нього, намагаючись прочитати на його обличчі попередження про отруту, чи то про лиходія, що стоїть в мене за спиною. Моє серце, потривожене раптовим доторком, знову забилося, мов птиця, загнана у кут кімнати. Та натомість він лише сказав: