17.4

Ми прибули до Зорну глибокої ночі. До того часу злива лише посилилася, а Серра задрімала, поклавши голову мені на плече.

Я справді не хотів її будити, але чергова ночівля в екіпажі могла закінчитися для неї болем в усьому тілі, тож мені довелося. Схилившись до неї, я обережно торкнувся кінчиками пальців її щоки, прибрав пасмо волосся з її шиї.

Спочатку Серра не реагувала. Тоді смішно наморщила носа, й розплющила очі.

— Торне? — розгублено спитала вона, прислухаючись до власних відчуттів, а тоді озирнулася до вікна, — Ми зупинилися?

— Так, щойно. Ми дісталися Зорну. Якраз зупинилися біля “Ікла”.

Так називався єдиний на все місто постоялий двір, в який Серру мав прилаштувати знайомий головної покоївки.

Тепер, усе як слід обміркувавши, я розумів, що ні за що не поселив би її в окремій кімнаті, саму, незахищену. І байдуже, чи стоїть власник Ікла за викраденнями жінок, чи ні.

Я не перевірятиму це, піддаючи Серру небезпеці.

— Ох. Гадаєш там знайдуться вільні кімнати для усіх? Я не хотіла б, щоб лицарі ночували на вулиці.

— Якось прилаштуємося. Але, ймовірно, нам доведеться ділити одну кімнату на двох. Можливо навіть ліжко. Якщо, звісно, ти не проти…

Я не хотів на неї тиснути, в тім, гадки не мав що робитиму, якщо вона відмовиться. Мабуть, доведеться спати в неї під дверима…

Та, на щастя, мені не довелося цього перевіряти. Зашарівшись, вока кивнула, така само схвильована цим, як і я.

Перш ніж ми вийшли з екіпажу, я оточив нас захисним барʼєром від вітру і дощу. Тоді закутав Серру у свій плащ і ми поквапилися до дверей закладу, підсвіченого магічними ліхтарями.

Як не дивно, не зважаючи на темряву за вікном, постоялий двір не спав. Для містечка вампірів ця пора доби була однаково, що для нас — ранок.

Біля дверей нас зустрів молодий орк. Сяйнувши ікластою усмішкою, він промовив:

— Вітаю вас в Іклі! Я — Ейс, молодший управляючий . Бажаєте замовити столик чи зняти кімнату?

Я знав, що лицарі вже влаштувалися. Перш ніж ми з Серрою вийшли з екіпажу, коней відвели до стійла, й лицарі розселилися, заразом перевіряючи територію постоялого двору. Дехто з них сиділи за столями й пили ель, непомітно розглядаючи своїх сусідів.

— Вітаю, — я привітно всміхнувся йому, обійнявши Серру за талію однією рукою, так, що з її грудей вирвалося тремтливе зітхання, — Ми з моєю нареченою хочемо зняти кімнату на кілька днів і були б дуже вдячні за вечерю.

— В такому разі ви саме там, де треба! — вишкірився він, затримавши на ній погляд трохи довше необхідного. 

Зовні я стримався, та, зізнаюся, мені не подобалася його підвищена увага.

Звісно, я міг його зрозуміти. Зрештою, Серра дуже гарна дівчина. Така завжди привертатиме до себе увагу та захопливі погляди.

Просто зсередини я від цього трохи божеволів.

Коли той спитав де ми хочемо повечеряти, я подивився на Серру, що практично куняла стоячи, тож я сказав, що ми повечеряємо в кімнаті.

Нас супроводили на другий поверх. Кімната виявилася невеликою, але затишною, з великим ліжком, столом, двома кріслами та шафою для одягу. Були також і інші двері, менші, що вели до вбиральні.

Коли він пішов, Серра опустилася в крісло, намагаючись тримати очі розплющеними. Я м’яко всміхнувся.

— Тобі не обов'язково сидіти. Ти втомилася. Лягай, відпочинь. Я розбуджу тебе, коли принесуть вечерю.

Її сповнений надії погляд ненадовго затримався на ліжку, й вона похитала головою.

— Спочатку я маю помитися. І перевдягнутися…

— Я допоможу тобі.

Серра засинала просто на ходу, й відпускати її саму до ванни було небезпечно.

На щастя, цього разу вона не сперечалася. Я допоміг їй роздягнутися, й набрав теплу ванну. Заплющивши очі, Серра розслабилася й дозволила вимити їй голову, а тоді загорнути її у пухнастий рушник й перенести на ліжко.

Коли нам принесли вечерю, вона вже посапувала в ліжку, тож я не став її будити. Натомість вкрив Серру ковдрою та прийняв ванну сам. Після довгої дороги ванна здавалася справжнім благословенням.

Змивши з себе пил, я повернувся до кімнати. Серра досі спала, і, якби не робота, я залюбки приєднався б до неї. Ліг би поруч, пригорнув…

Та, на жаль, я не міг дозволити собі гаяти дорогоцінний час. Наша подорож і без того затягнулася, а вранці більша частина мешканців Зорну міцно спатиме, і я знав, що, якщо зараз посплю, вже нікого не зможу допитати. Тож я накинув на вечерю закляття стазису, та, залишивши в кімнаті Лору — єдину жінку в нашому загоні, стерегти Серру, спустився до шинку.