16.2

Бог омани, ніби спеціально дражнячи мене, не поспішав із відповіддю. По мірі того, як цокав годинник, напруга в мені наростала, наче буря. Я потребувала відповідей, і то якнайшвидше.

“Зір’єне!”

“Гаразд, гаразд, не кричи так! Темряво, я ж не глухий!”

“Ти не відповідав!” — відказала я, майже ображено.

“Я — Бог омани, любонько, а не твоя подружка, — спокійно нагадав він, — ти ж не чекаєш, що я дам тобі таку інформацію безкоштовно?”

Роздратовано видихнувши, я різко підвелася, й подумки випалила:

“В такому разі я обійдуся без твоїх підказок!”

Я хотіла, щоб він зник, й нарешті дав мені спокій, та натомість почула, як він невдоволено цокнув язиком.

“Смертні останнім часом такі невдячні. Це така мені відплата за дружнє попередження?”

“Ти сам сказав, що ми не друзі”, — похмуро зауважила я.

“Був неправий”, — гмикнув бог омани, ніби перепрошуючи. І, зізнаюся, це було досить дивно. Він був надто ввічливий, підозріло уважний та мʼякий, як на найбільше зло у світі.

“Любонько, — зітхнув він втомлено, — я — далеко не найбільше зло у світі. Хоч я і бог омани, можеш мені повірити”.

“А я гадала сенс якраз в тому, щоб не довіряти тобі”.

“Це має сенс”, — визнав Зірʼєн, знову не сперечаючись. Тож я підозріло примружилася, склавши руки на грудях, та спершись куприком на край столу.

“Скажи правду, — так, я цілком усвідомлювала, що просити цього від найбільшого пройдисвіта наївно, і все ж я мала спробувати, — Чому ти насправді заговорив до мене? Я впевнена, у світі вистачає відчайдухів і дурнів, що залюбки уклали б з тобою угоду. Чому саме я? Що тобі від мене потрібно?”

“Якщо скажу, хіба ж буде цікаво?”

Невдоволено надувши губи, я відвернулася до вікна, за яким поступово сутеніло.

Якби ж я тільки могла прогнати його геть зі своєї голови!

“Ти б засумувала, — самовдоволено заявив цей… цей… — Найгарніший і найкмітливіший у світі бог?”

З моїх губ зірвалося відчайдушне гарчання.

“Cкоріше найнеймовірніший впертюх на світі! Якщо негайно не поясниш що тобі від мене треба — можеш більше не завдавати собі клопоту, і не звертатися до мене — я не озвуся”, — пообіцяла я.

“Гаразд, гаразд… Які ж ви, смертні, нетерплячі… — я почула його тихе зітхання, а тоді він промовив: — Мені потрібна твоя сила”.

Я кліпнула, мої брови мимоволі піднялися.

“Моя сила? — подумки перепитала в нього я, — І ти… Що? Хочеш забрати її собі чи…”

“Темрява, ні! Як тобі взагалі щось таке могло спасти на думку? — обурився він, — Ні. Мені потрібно, щоб ти передбачила мою смерть”.

Ось після цих слів я остаточно розгубилася.

“Твою… смерть?”

“Так, я наче так і сказав”, — якось роздратовано промовив він. Але я з подивом усвідомила, що Зірʼєн не злився. Направду… Він був по-справжньому наляканий. І, здавалося, соромився цього.

“Але… Хіба ти не безсмертний?” — розгублено спитала я.

“Дівчинко, рано чи пізно кожна жива істота у світі зустріне свій кінець. Навіть смерть не існуватиме вічно”.

“Стривай, ти кажеш про смерть так, ніби це — жива істота?”

“Авжеж це жива істота! Чи ти думала, що ця хаотична сила безконтрольно вирує у повітрі, й робить що їй заманеться? В житті не чув більшої дурниці”.

Чудово. Не встигла я осмислити те, що бог омани насправді не безсмертний, як виявилося, що Смерть — це також істота на кшталт бога.

“Він не “істота на кшталт бога”, він і є бог, — не дуже радісно виправив мене Зірʼєн, я практично почула, як він скривився, згадуючи про це, — Річ у тому, що ми з ним дещо… посварилися”.

“Посварилися?”

“Була одна жінка…” — почав було він, та я лише заплющила очі і похитала головою.

“Не хочу нічого чути, — урвала його я, — То… Що? Ви посварилися, і тепер ти боїшся, що він захоче помститися тобі?”

“Як на смертну, ти на рідкість спостережлива”, — їдко промовив він.

“І ти хочеш, щоб я передбачила твою смерть, щоб спробувати її відвернути”.

“Бінго”.

“Що?” — перепитала я. Це слово було мені незнайоме. Можливо це така собі лайка забутою мовою, яку знають лише боги?

“Забудь, це вираз з іншого світу. То ти згодна?”

Памʼятаючи попередження Торна і свою обіцянку, я не поспішала погоджуватися на його пропозицію. Він казав, що Зірʼєн завжди знайде спосіб обманути мене й змусити пошкодувати про свій вибір.