15.4

♜

Десь за годину, лежачи зі мною у гарячій ванні, вона ледь не по вуха заховалася у піні. Це було доволі мило, хоча я і не бачив причини ховатися — боги свідки, я бачив геть усе, і навряд колись забуду.

— Нам правда обовʼязково приймати ванну разом? — спитала вона.

— А ти проти?

Я запитально вигнув брову, й Серра похитала головою.

— Ні, просто… Ох… Я не знаю як тепер бути…

Звісно. Якби я її зараз залишив, першим її рішенням було б заховатися від мене, віддалитися і накрутити себе у десяток можливих способів.

— Це важливий елемент зближення, — мʼяко пояснив я, — Це великі зміни, і я хочу бути поряд, щоб ти не надумала собі різних дурниць, ніби це нічого не означало.

Здивована, вона різко повернула голову, й ледь не зісковзнула мною вниз через мильну воду. На щастя, я встиг притримати її.

— Звідки ти…

Я втомлено зітхнув.

— Серро, це очевидно. Найгірше, що може зробити чоловік після першої спільної ночі — це піти собі деінде. І я точно нікуди не дінуся.  Хіба що ти виженеш мене. Але, запевняю, я не залишив би цього так, і ми однаково мусили б це поговорити.

— Це?

— Нас. І того, як усе зміниться тепер.

Вона тихенько засопіла. І, хоча я не був менталістом, міг припустити, що зміни її лякають.

Я не забув усі ті речі, котрі вона казала раніше, ніби-то ми не можемо бути разом, що в нас немає майбутнього, і зокрема тому було так важливо прояснити усе між нами, перш ніж мене знову покличе обовʼязок.

— Це обовʼязково? — тихо спитала Серра.

Я тихо загарчав, однією рукою притягуючи її до себе й опускаючи іншу глибоко в піну, допоки вона не зойкнула, а її щоки не порожевіли знову.

— Так, Серро, це обовʼязково. Я не відступлюся тільки тому, що ти боїшся. Ти мені не байдужа. І я боротимусь за це стільки, скільки знадобиться, щоб ти зрозуміла, що варта цього. Кожної миті.

— Але ж… Моя родина… — вона відвела погляд, спохмурнівши.

— Я з усім розберуся. Вони більше не будуть тебе турбувати. Ніхто з них не посміє. Ти мусиш сконцентруватися на собі. На навчанні і підкоренні свого дару, щоб він більше не нашкодив тобі. І я буду поруч з тобою.

Глитнувши, вона кивнула, і я трохи поворухнув пальцями, змушуючи її вигнутися їм назустріч.

— Хороша дівчинка.

Серра тремтливо видихнула, заплющивши очі, й розслабилася в моїх руках. Їй було добре, хоча й досі трохи соромно. 

Торкнувшись губами її маківки, я прошепотів:

— Коли повернемося до палацу, треба буде внести деякі зміни в наш договір.

Цього вистачило, аби вона різко розплющила очі.

— Це які ж бо?

— А ти не здогадуєшся? — я зігнув пальці під певним кутом, від чого вона вся аж затремтіла, — Я зміню пункт, що забороняє тобі виходити заміж. Точніше доповню його…

— Як? — вона закусила губу, стримуючи стогін, і я посміхнувся. Мені було так добре із нею, що я довіку не виходив би з цієї кімнати.

— Додам уточнення, що тобі дозволяється вийти заміж за найгарнішого і найтурботливішого принца, який не тільки вправний у ліжку, а й вельми непогано робить чай.

Пирхнувши, Серра дзвінко захихотіла, і я легенько вщипнув її за верхівку грудей.

— Агов, знаєш, не так просто дібрати ідеальні температуру та час для кожного окремого сорту, — серйозно проказав я.

— Добре, — змахнувши сльози від сміху, вона похитала головою, — Вибач. Звісно, це неймовірний талант!

Я примружився, з підозрою дивлячись на неї.

— Чому мені вчувається лукавство у твоїх словах?

— Вам здалося, Ваша Високосте, — крізь сміх, пирхнула вона.

Загарчавши, я нахилився, зарившись носом у її шию, поки Серра вмирала від лоскоту.

Нарешті, вона забула про сором і розслабилася. І, хоча я був впевнений, що Серра не сприйняла мої слова про договір серйозно, це був великий крок у правильний бік.

— Як мене звуть, Серро? — хрипко прошепотів я, підхопивши її під стегна та повертаючи обличчям до себе. За мить Серра опинилася на мені верхи в дуже маленькій ванні.

Звісно, в ній було не так зручно, як в моїй купальні. Але просто зараз я був дуже вдячний за те, яка вона була вузька. Бо Серра не мала куди від мене подітися, і я міг насолоджуватися найкращим краєвидом зблизька.

— Т…Торн, — слухняно промовила вона, впершись долонями мені у плечі.

Я подався уперед, притулившись чолом до її чола, кінчики наших носів зіткнулися.

— Розумниця. Не забувай, що ти пообіцяла мені, інакше мені справді доведеться вигадати для тебе покарання.

Судячи з того, як почервоніли її вуха, в думках у Серри було щось дуже-дуже приємне та непристойне. І я віддав би половину своєї зарплатні лицаря, щоб дізнатися які саме думки сновигали зараз у цій прегарній голівці.