15.3

Вона різко підвела голову та подивилася на мене, не приховуючи розгубленості.

Певно, Серра чекала від мене іншого рішення. Втім, я не міг її судити. Закон наказував мені вчинити інакше, але, вислухавши її, я не вважав за правильне загубити ще одне життя.

— Ви… Не заарештуєте його?

— Ні. Звісно, тепер за ним постійно наглядатимуть, — спокійно додав я, — Я не можу просто забути про те, що він зробив, і не збираюся дарувати йому можливість нашкодити своїм людям. Гадаю ти розумієш.

Вона кивнула, ховаючи погляд. Здавалося, за цим жестом ховалося щось більше, хоч я і не міг її прочитати.

— Звісно, я розумію. Я дуже вдячна вам за це. І я прийму будь-яке покарання за брехню. Якщо ви накажете мені піти з посади помічниці…

Напружившись, я втримав Серру від падіння з моїх колін, поклавши долоню на її поперек. Вона затримала подих, й боязко подивилася мені в очі, чекаючи вироку.

Не втримавшись, я обережно прибрав з її щоки пасмо волосся, а тоді хрипко прошепотів:

— Останнім часом ти забагато згадуєш про це. Тобі настільки не подобається працювати на мене, чи ти просто хочеш задовільнити цікаві фантазії?

Її щоки спалахнули, порожевіли навіть гострі кінчики вух, і я заледве зупинив себе від того, щоб їх торкнутися. Глитнувши, вона розтулила губи, але не промовила ані слова. Натомість облизала їх, ніби навмисно провокуючи мене.

Звісно, я тримав себе у руках. Однак штани однаково напнулися, змусивши її стиха зойкнути, й зашарітися ще дужче.

— То ви… Не звільните мене?

Я приречено зітхнув, подумки клянучи богів.

— Ні, не звільню. Гадаю, це очевидно, Серро. Хоча подібна брехня — абсолютно неприйнятна, і я сподіваюся в майбутньому на повну довіру між нами.

— Звісно, Ваша Високосте, — схлипнула вона, витираючи кутики очей.

Ну от, знову.

— І ніяких “Високостей”, — суворо наказав я, — Відтепер звертайся до мене на імʼя, принаймні коли ми наодинці. Вважай це своїм покаранням.

На мить в її очах зʼявилося здивування, але, замість сперечатися зі мною, вона кивнула.

— Гаразд.

— Торне, — наполегливо додав я.

— Гаразд, Торне, — хрипко повторила вона, і я всміхнувся. Торкнувшись пальцями її підборіддя, я нахилився до неї й припав ротом до її губ. Мій язик обережно ковзнув між ними, вириваючи з її грудей тихий, тремтливий стогін, й сплівся з її.

Я цілував її повільно, ніби смакуючи найсмачніший десерт у моєму житті. За хвилину Серра розслабилася достатньо, щоб подушка зісковзнула з її колін, і я прудко повернув її на ліжко. Натомість її пальці стиснули мою сорочку, намагаючись притягнути мене ближче.

Схвально рикнувши, я відірвався від її губ лише для того, щоб припасти губами до її шиї. Легенько вкусивши чутливу шкіру, я провів по ній язиком, й в Серри підігнулися пальці на ногах.

Я повторив те саме з іншого боку, й вона притулилася стегнами до того місця, де напиналася тканина. Її руки обвили мою шию, й, потягнувшись до мене, Серра вкусила мене за кінчик вуха, посмоктуючи й розпалюючи вогонь у моїй крові.

Бажання було болісним, практично нестерпним. Для нас обох. Ще від самого першого поцілунку.

Піти минулої ночі було помилкою.

На мить я уявив собі, як воно було б, залишитися з нею, прикутою до ліжка, лише в цій звабливій тоненькій сорочці, розпашілій від жаги. Схилитися над нею, й зробити усе те, про що вона попросить…

— Серро… — хрипко, відчайдушно видихнув я.

— Прошу, не йдіть, — тихо заблагала вона, заховавши обличчя на моїй шиї. Її стегна поворухнулися на мені, й з мого горла вирвався тихий стогін.

— Хитрунка, — тихо розсміявся я.

Хтось мав це зупинити просто зараз, бо ми обидва не могли тверезо мислити.

Мій палець ковзнув краєм її сорочки, оголюючи ключицю, тоді я став повільно водити ним вздовж неї, перш ніж нахилитися й зімкнути зуби на шкірі.

Мені було замало. Нам обом. Ми хотіли більшого.

Не дивлячись, я кинув у двері блокуючим закляттям, а тоді моя долоня повільно ковзнула вниз, зупинившись на її грудях, окреслюючи їхню форму, поки пальці бавилися з їхніми верхівками.

Серра тихо застогнала, затуливши рота долонею, та я її заспокоїв:

— Усе гаразд. Тебе ніхто не почує, тільки я.

Глитнувши, вона кивнула, й знову поворухнула стегнами, ніби намагаючись відплатити мені за те, як я пішов минулої ночі.

Підхопивши її під стегна, я перегорнув нас, так, щоб вона опинилася спиною на подушках, й навис зверху.

— Ти справді цього хочеш? — хрипко спитав я, — Будь чесною. Серро, ти обіцяла мені.

— Так… Будь ласка, Торне…

Вона благала, щоб я не зупинявся. Тож я схилився до її грудей, й, прикусивши вершечок однієї через тканину, став посмоктувати. Серра вигиналася назустріч моїм губам. Її рвучке дихання та тихі стогони були найсолодшою музикою для моїх вух.