15.2

Зіщулена, Серра кивнула знову. Вона була така розгублена та засмучена, що я не стримався та сів на край ліжка, перетягнувши її собі на коліна. Серра заховала обличчя на моїй шиї, і я відчув, як шкіра стала вологою від її сліз.

— Якщо за всім стоїть герцогиня, вона поплатиться, — пообіцяв я, — Ми зʼясуємо чи це вона, і з ким вона співпрацює, і тоді ніхто не втече від покарання. Крім того… Сподіваюся, ми зможемо дізнатися що сталося з іншими зниклими жінками, й повернути їх. Але ти не мусиш брати в цьому участь. Ти вже достатньо натерпілася від цієї родини.

Відірвавшись від моєї шиї, Серра тремтливо зітхнула, дивлячись на мене заплаканими очима.

— Ні, я… Я мушу в усьому розібратися. Якщо за цим стоїть мачуха, я хочу знати. І, Торне… — вона закусила губу. Здавалося, ніби зрада її родини — не єдине, що її хвилювало. Серра помітно нервувала, і навіть не намагалася цього приховати.

— Що таке? — мʼяко спитав я, підсвідомо напружившись, чекаючи поганих новин.

— Я мушу перепросити, — визнала вона, — Не лише через те, що зникла, і як поводилася вчора… Боюся я зробила щось таке, що ти не пробачиш.

Ось воно, погані новини.

Я ніжно торкнувся кінчиками пальців її щоки. На жаль, я не міг обіцяти, що пробачу що завгодно. Хоча, боги свідки, тієї миті я таки вірив, що пробачу, навіть якщо раптом дізнаюся, що це вона вбила ту мерзоту, попри те, що це неможливо. Серра усю ніч була у своїй кімнаті. Її видіння розбудило мене та інших гостей, і забрало в неї всі сили. Вона просто не встигла б позбутися слідів крові, й тим паче знаряддя вбивства.

— Ти цього не дізнаєшся, поки не спробуєш пояснити, — хрипко прошепотів я, з жалем дивлячись на неї.

Я б хотів забрати весь її біль та хвилювання. Однак це було неможливо.

Закусивши губу, Серра зробила глибокий тремтливий вдих, ніби намагаючись зібратися з духом, а тоді зізналася:

— Я не все розповіла тобі про видіння. Тобто… Я приховала частину правди. Знаю, це жахливо, ти маєш повне право злитися на мене. Я зрозумію, якщо ти вирішиш звільнити мене чи навіть заарештувати… Я просто більше не можу мовчати про це.

— Що ти маєш на увазі?

Вона відвела погляд, ніби боялася навіть глянути на мене. Її пальці стиснули подушку, шукаючи підтримки.

— Я від самого початку знала хто вбивця, і що він тут, в таверні.

Я заціпенів. Рука, що торкалася її обличчя, різко завмерла та повільно опустилася.

Направду я підозрював щось таке від самого початку. Щось було не так із нею. З тим, як вона зі мною трималася. Почуття провини, поява бога омани — усе це було дрібними деталями, що нарешті зібралися в єдину картину.

Вона збрехала мені, й намагалася захистити вбивцю.

— Чому?

Серра відповіла не одразу, ніби шукала сил на кожне промовлене слово, збирала їх по крупицях, й це коштувало їй чималих зусиль.

— Бо він хотів захистити свою сестру. Той чоловік скривдив її, й збирався скривдити знову. Ти маєш знати, що він не штовхав його зі сходів. Він сам впав, коли зрозумів, що до нього прийшли, щоб помститися, і, тікаючи, послизнувся на вимитій підлозі. Це було випадковістю. Він намагався піймати його руку, але не встиг. А тоді хотів покликати допомогу, але той чоловік… Він засміявся, кашляючи кровʼю. Він хотів звинуватити його у нападі, а тоді… Сказав, що, коли його стратять, то вже ніхто не захистить його сестру.

Руки та коліна Серри тремтіли, поки вона розповідала про те, як брат покоївки скоїв вбивство з відчаю. Про те, що не могла приректи його на арешт та страту, попри усю жахливість цього вчинку.

— Пробач, — схлипнувши, прошепотіла вона, — Я знаю, що винувата. Але він… Він просто намагався захистити сестру.

Я ледь чутно зітхнув, роздивляючись її обличчя.

Серра була у відчаї. Розгублена й налякана, вона розривалася між бажанням захистити хлопця та розповісти мені правду.

— Я розумію чому ти так вчинила, — промовив я зрештою.

Я справді розумів. Вона сама практично побувала на місці цієї покоївки, хоча й не мала брата, що захистив би її честь. Вбитий не був невинною чи навіть доброю людиною. Якби я дістався до цього мерзотника раніше, то зробив би усе, аби він занінчив своє нікчемне життя у вʼязниці.

Той хлопак навіть не був серед підозрюваних. Попри доступ на кухню, він був надто юний, та здавався надто невинним, щоб перерізати комусь горлянку. Певно, він дійсно був у відчаї, коли це сталося, і не знав куди себе подіти.

— Що з ним тепер буде? — тихо спитала Серра, шморгнувши носом.

Я перевів погляд на стелю. Це було складне питання. Попри помʼякшувальні обставини, хлопець забрав чуже життя. Це не той злочин, який можна залишити безкарним.

— Ти знаєш, я не можу його відпустити після того, що він зробив.

Вона понуро кивнула, заледве стримуючи сльози.

— Той, хто вже раз перейшов межу, може зробити це знову. Але не можна віддати правосуддя у руки простого хлопця. Що як наступного разу він з кимось полається через дрібницю, і вбʼє знову? Я не можу просто розраховувати на його доброчинність.