14.4

Решту сніданку я їла вже в тиші. Зірʼєн посіяв в моєму серці тривогу та пішов, певно, вважаючи, що зробив достатньо, і я сама покличу його, коли буду готова.

Звісно, я не збиралася цього робити. І все ж мені кусок не ліз в горло.

Торн прийшов до мене в кімнату посеред ночі. Він не став чекати ранку, коли дізнався, що вбивця досі тут, бо… Що? Хотів звинуватити мене у брехні? Допитати? Чи просто шукав причини, щоб повернутися до мене після нашого поцілунку?

Чи може усе одразу?

Моє серце ніяк не хотіло заспокоїтися, та все ж я змусила себе доїсти сніданок і навіть спромоглася вимити посуд у ванній кімнаті. Шукаючи чим ще зайняти руки, я застелила ліжко й відчинила вікно. Втім, коли я спробувала підставити руку сонячним променям, з подивом усвідомила, що не можу висунути її з кімнати.

Як і обіцяв, Торн огородив кімнату захисними заклинаннями, й переконався в тому, що цього разу я вже нікуди не подінуся.

Зітхнувши, я роззирнулася.

Його кімната практично не відрізнялася від тієї, в якій поселили мене, навіть розміром, хіба що кольори були темнішими, як міцний какао та темне дерево. Це личило йому, наскільки я могла судити, хоча збагнути натуру Його Високості — нелегке завдання.

Він часто збивав мене з пантелику. То пристрасний, то серйозний. То фліртує, то залишає мене в ліжку…

Зірʼєн наполягав на тому, що він закоханий у мене, однак сам Торн ніколи цього не казав. Та й якби казав, хіба ж я повірила б йому? Навряд.

Так, ми поцілувалися, але в Його Високість була закохана добряча половина жінок королівства. Можливо для нього це геть нічого не значить?

“Але він залишив тобі сніданок, — нашіптував підлий голос в моїй голові, — Він піклується про тебе“.

Зашарівшись від власних думок, я підвелася і знову закрокувала кімнатою, шукаючи чим себе зайняти, однак зазнала невдачі. В кімнаті панував ідеальний порядок, й не було навіть тих соромітницьких книжок, що залишилися біля мого ліжка.

Не те щоб мені дуже кортіло їх прочитати.

Хоча, зізнаюся, після вчорашнього я трохи краще розуміла персонажів, що легко віддавалися пристрасті. На мить, охоплена спогадами, я уявила, чим усе могло закінчитися, якби моє зникнення не зчинило такого галасу. Якби вчора я не пішла разом із богом омани, і Торн не мусив розбиратися з наслідками. Якби він не зупинився…

Розпашіла, я сіла на краєчок щойно заправленого ліжка, тоді лягла на бік, й підтягнула до грудей подушку, обіймаючи її.

Мої стегна стиснулися, і я рвучко видихнула, намагаючись прогнати занадто реалістичне видіння.

Ні, не варто мені цього уявляти. Ані оголеного Торна, ані його доторки, ані поцілунки. Зрештою, ні до чого доброго це не призведе. В моєї матері був роман із наймачем. І чим усе закінчилося? Небажаною вагітністю, й дитиною, якій після смерті матері не було куди приткнутися.

Зірʼєн казав, що мачуха вбила б мене, якби їй вдалося виносити власну дитину, і, обміркувавши це, я зрозуміла, що він мав рацію. Вона не вагаючись позбулася б мене. Мабуть, обставила б це як нещасний випадок. Або ж сказала б моєму батькові, що я втекла, і…

Розплющивши очі, я різко сіла на ліжку. Моє серце, що й без того було неспокійним, забилося з потрійною силою.

Ні. Ні, це неможливо… Вона не могла знати… Старша служниця, звісно, ніколи не була особливо приязною, але ж це!

Якби бог омани підслухав мої думки тієї миті, він би, певно, розреготався від моєї наївності.

Що більше я думала про це, про те, як на мене напали, щойно я втекла, то глибше поринала у тривогу.

Раніше Торн підозрював, що старша служниця могла співпрацювати з викрадачами, та що як від самого початку це було планом мачухи? Можливо вона розуміла, що я утну щось таке, і вирішила, що це гарна нагода позбутися мене раз і назавжди?

Можливо викрадачі мали відвезти мене просто до лорда Рама, що жадав відплати після принизливої відмови та синця, який я залишила на його обличчі? Чи навіть до гіршої людини?

Можливо сама поведінка лорда Рама була частиною її плану? Спробою підштовхнути мене до необережних дій, до втечі?

Від тривоги в мене закрутило живіт, і я одразу пошкодувала про те, що взагалі поснідала. В памʼяті спливали картини усіх тих принижень, через які я пройшла з волі мачухи, усіх тих безсоних холодних ночей, коли я не відчувала ані рук, ані ніг, але продовжувала працювати. Коли я стирала руки у кров їй на потіху, а батько закривав на все це очі, й по моїй спині пробіг холодний піт.

Що він робив би, якби я зникла? Чи шукав би мене батько, чи відчув полегшення, бо більше не мусив би терпіти мою присутність?

Чи плакав би він, якби я померла? Чи моя смерть, як і смерть мами, стала б лише черговою незручністю для нього?