14.3

♜

Коли я прокинулася вранці, кайданок не було, й навіть жодних неприємних відчуттів, що нагадували б мені про них, також. Мабуть, Торн прибрав їх, щойно я заснула, приспана його магією.

Його в кімнаті також не було, й, судячи з іншої половини ліжка, не було схоже, що він вертався вночі. Мабуть, був надто зайнятий роботою, якої побільшало, коли я зникла.

“Її не побільшало б, якби твій любчик не вирішив провідати тебе серед ночі”, — зауважив Зірʼєн в моїй голові. В якомусь сенсі він мав рацію, але я не могла поставити Торнові цього на карб.

І взагалі…

“Чому ти досі мене переслідуєш? — подумки роздратовано спитала я, — Я вже кілька разів відмовила тебе. А після того, як ти мене вчора підставив…”

“Е, ні, любонько. Я влаштував вам ідеальний романтичний момент! Хіба я винний в тому, що твій принц вирішив прикритися роботою?”

“Він не прикривався, він мусив попередити інших про те, що я знайшлася. Ще й якось пояснити як я опинилася в його кімнаті, оминувши захисні чари та охорону в коридорі, — похмуро заперечила я, — Втратити голову в такий момент було б безглуздо”.

Тепер, добре обдумавши те, що вчора сталося і не сталося, я це розуміла. Моє зникнення перемкнуло увагу лицарів, що мали займатися пошуком вбивці та захистом гостей таверни.

“Втратити голову в такий момент було б цілком природно, — пирхнув бог, — І, запевняю тебе, на коротку мить він справді це зробив, а тоді передумав, бо згадав про обовʼязки”.

Згадавши про те, як він дивився на мене, й усі думки, що були тоді в моїй голові,  я рясно почервоніла.

“Хай там як, нічого не сталося. І це на краще. Це було б помилкою”.

“Смертне життя коротке, й принаймні наполовину складається з помилок. До того ж, що найгірше могло б статися? Ти стала б дружиною майбутнього короля? А й правда, яке жахіття!”

Бог пирхнув, а я відчула, як всередині усе спалахнуло від суміші сорому та гніву.

“Це неможливо! Чому ви обидва цього не розумієте? Я ніяка не аристократка! Крім того, я не маю ані відповідної освіти, ані… Зарати темряви, я звичайна служниця!”

“Ні, ти була служницею, хоча не мала б бути — в цьому твій принц має рацію. Байстрючка чи ні, ти — донька герцога, і то єдина. Не дивно, що герцогиня вбачала у тобі загрозу. Гадаю, вона позбулася б тебе, якби спромоглася народити власну дитину. Та, на щастя, в цьому вона зазнала невдачі. Щоправда, це тільки посилило її ненависть до тебе”.

Я не знаходила слів, щоб відповісти йому.

Звісно, я розуміла, що жорстокість мачухи не має виправдань. Що, як дитина, що ніколи не просила народжуватись, я не була винувата у зраді мого батька. І все ж я також знала, що це не мій дім, і ніколи не буде.

Нехай батько забрав мене до себе, він ніколи не виявляв до мене ані любові, ані цікавості. Насправді він ніколи не говорив до мене, і навіть не дивився у мій бік. Я не знала нічого, крім наказів та образ від його дружини.

“Ну, тепер тієї любові хоч греблю гати, тільки ж ти усе носа вернеш, — гмикнув бог омани, — Ось, твій любчик тобі вже і сніданок на столі залишив”.

Після його слів я нарешті зауважила на столі тацю, накриту спеціальним ковпаком, що не випускав запах, та зберігав їжу у тому ж стані, коли її тільки поклали на тарілку, й відчула, як від голоду скручується живіт.

“Це не любов, — похмуро виправила його я, — він просто турботливий”.

“Ну так, а я — найчесніша істота в усіх світах, — пирхнув він, — Ну бодай собі не бреши. Такий погляд, який ти в нього вчора бачила, не буває без великого потягу”.

“Він просто злився, бо я зникла, нікого не попередивши. Через тебе, між іншим, дякую тобі велике”, — пробурмотіла я, підводячись з ліжка, й посунула у бік столу. На сніданок була яєчня з беконом, свіжі овочі з тостами та млинці з ягодами.

Облизнувши пересохлі губи, я потягнулася за тостом, відломила від нього шматочок та занурила у рідкий жовток. Це було так смачно, що я на мить навіть заплющила очі.

Якби ж тільки мені дали поснідати у спокої!

“Звертайся. І, до речі, раджу тобі знову обміркувати мою пропозицію”.

Я роздратовано видихнула.

“Ти знову за своє? Я вже казала, що не піду на це! Тобі мене не надурити!”

“Що ж, — спокійно відказав Зірʼєн, — можливо ти передумаєш, бо вчора твій принц дізнався, що вбивця у таверні. Власне, саме тому він і шукав тебе вночі. Гадаю, його трохи збило з пантелику твоє раптове повернення, однак сьогодні на тебе чекатиме нелегка розмова”.

Раптом їжа стала мені поперек горла. Я похолола, а тоді закашлялася і потягнулася за склянкою прохолодної води. За кілька жадібних ковтків, я, важко дихаючи, спитала:

“Але як він дізнався? Невже його впіймали?”

“Ні, вони поки намагаються зрозуміти хто саме винен. Але це лише питання часу, як я і попереджав. Він не може просто втекти, інакше прямо вкаже на свою провину. Але, залишившись тут, він лише трохи відстрочить неминуче. Хіба що ти вирішиш втрутитися…”