РОЗДІЛ 13

Торн

Вона точно щось приховувала.

Я здогадався про це ще під час нашої розмови, однак вирішив не тиснути. Видіння банші — непросте випробування, особливо для того, хто не готовий, і я не збирався шкодити їй.

Серрі було необхідне навчання, щоб впоратися із даром, що на неї звалився, а не тиск. Навіть якщо вона дійсно могла допомогти із розслідуванням.

Однак, коли Зірʼєн заговорив до неї, я зрозумів, що щось дуже і дуже не так. Бог омани не зʼявляється, коли все добре. Він шукає слабке місце, на яке можна натиснути, зманіпулювати. Це буквально частина його натури.

І, якщо він запропонував їй щось, значить вона мала таємницю, якою не могла або не хотіла ділитися зі мною.

Звісно, я поважав її право приватності, навіть якщо це викликало занепокоєння. Однак найбільше я нервував через те, що, попри усі мої застороги, вона могла погодитися на угоду з найбільшим пройдисвітом.

Хай що про нього каже Кіара, я не вірю, що в ньому є щось хороше. Інакше він не намагався б скористатися невинною дівчиною.

Ввечорі, коли приїхала сестра жертви разом з чоловіком, мені довелося знову залишити Серру саму, й відтоді я відчував неспокій, хоча й казав собі, що одна помилка ​​— не причина не довіряти їй.

Справа була не в ній. Звісно, справа була у тому, що бог омани завжди домагався свого. Він скористався відчаєм Кіари, і та ледь не померла, намагаючись виконати свою частину угоди кілька років тому, хоча, на відміну від Серри, була сильною та досвіченою шпигункою.

Вона пообіцяла, що не робитиме цього, однак я розумів, що Зірʼєн не залишить її у спокої, поки не отримає бажане.

— То коли ви бачили свого брата востаннє, пані Лім? — спитав я, звертаючись до свідки.

Попри хвилювання, я мав зібратися і закінчити допит. 

Жінка сиділа, склавши руки на колінах, засмучена, однак спокійна. Зазвичай в таких ситуаціях родичі не стримують сліз, та, зважаючи на те, що я почув про жертву від покоївки… Не дивно, якщо він не ладнав з родиною.

— Півроку тому.

Я кивнув, роблячи помітку в записах.

— Розкажіть про цю зустріч.

Жінка стисла губи, ніби спогади були неприємними для неї. Чоловік, на чиїй присутності вона наполягала, погладив її плече у жесті підтримки.

Зазвичай подібні допити проводилися наодинці, та, оскільки ці двоє мали алібі, що підтверджувало, що вони були задалеко у момент вбивства, процедура допиту була мʼякшою.

— Він прийшов до мого дому вночі, без запрошення. Ми з чоловіком тільки но вклали дітей. й гадки не мали хто о такій порі постукав у наші двері. Гуркіт був страшний, я перелякалася, тож Фел пішов перевірити… Виявилося, що то мій брат.

— Такі появи були для нього звичною справою?

Пані Лім похитала головою. Її брови були насуплені, але не від гніву, а від жалю і глибинної втоми.

— Ми довго не спілкувалися. Він ніколи не був добрим, знаєте. Не лише до мене, а й до інших. Навіть в дитинстві. Та, коли Гел підріс, стало ще гірше. Він став по-справжньому жорстоким. Я уникала його, відколи вийшла заміж, і не сподівалася знову побачити, тим паче на порозі нашого будинку.

— Яким він був?

— Наляканим. Божевільним. Йому здавалося, ніби за ним хтось женеться. Змусив нас завісити усі вікна…

Вона обійняла себе за лікті, наче намагалася заспокоїтися. Я запропонував їй та її чоловіку чай, і пані Лім із вдячністю погодилася.

— Він шукав прихистку?

— Спочатку я так і подумала, але він не планував затримуватися.

— То чого ж він хотів? Грошей?

— Так. Він… Сказав що поверне, усе щось бурмотів про те, що я мушу позичити йому цю суму, й не ставити запитання. Однак я не могла йому допомогти. Ми не мали таких заощаджень. Ви ж знаєте скільки грошей йде на маленьких дітей… та він, звісно, навіть гадки не мав, що в цього є племінники, — з гіркотою зітхнула вона, — Його це і не цікавило. Я пропонувала йому залишитися в нас до ранку, перечекати ніч й поговорити. Сказала, якщо в нього неприємності, ми маємо звернутися до лицарів, та Гел і слухати не став…

— Він не сказав вам навіщо йому гроші? Можливо він комусь заборгував?

— Ні. Я намагалася розпитати його, та він лише відмахнувся від мене. Навіть намагався вдарити. Якби не Фел…

Я уважно поглянув на її чоловіка, й той відповів мені рішучим поглядом. Подібна сімейна чвара могла стати причиною для вбивства, тому я зробив помітку в записнику, що їхнє алібі варто перевірити знову.

— То після цього він просто пішов?

Кутик рота міс Лім смикнувся вниз. Вона зробила обережний ковток гарячого чаю, й відказала:

— На жаль, він не міг просто піти, не наговоривши жорстоких і неприємних речей. Та я й не чекала від нього нічого доброго, якщо вже чесно. Мені стало легше, коли він пішов. Попри запрошення залишитися, я не хотіла, щоб він ночував з моїми дітьми під одним дахом.

— Він був такою жахливою людиною? — я, звісно ж, вже знав відповідь на це питання, однак мені були необхідні її свідчення. Що завгодно, що могло вказати на особистість вбивці.