12.3

Я не знала чи відчує він мою брехню, не знала чи варто взагалі брехати. Якщо по правді, я цього не хотіла. Торн був добрий до мене, виявив довіру, і я не хотіла його зраджувати. Однак розмова, чиєю невільною свідкою я стала, коли мала видіння в тому коридорі, не йшла мені з голови.

Я не могла стати тією, що відправить когось на шибеницю своїми свідченнями.

Він просто намагався захистити свою сестру від чудовиська.

Так, він обрав для цього жахливий метод. Можливо він міг знайти інше рішення. Але він був в такому відчаї…

— Агов.

Торн наблизився до мене, не зводячи з мене своїх неможливо гарних очей, а тоді присів, так, щоб наші обличчя опинилися практично на одному рівні.

— Послухай, на тебе ніхто не тисне. Якщо ти не бачила його, це нормально. Не всі видіння бувають чіткі. Ніхто не чекає, що ти даси нам усі відповіді. Твоя підказка може допомогти, але ми однаково будемо виконувати свою роботу. Ти не мусиш робити її замість нас.

Я дивилася на цього великими очима, поки мене їло почуття провини, та Торн, схоже, сприйняв моє мовчання інакше.

Важко зітхнувши, він запустив пальці у волосся, нервово поправляючи зачіску.

— Вибач. Я розумію, ти хотіла як краще. Тобі було нелегко зростати з думкою про те, що ти не маєш дару, і тепер, коли усе змінилося, тобі кортить випробувати його. В цьому немає нічого дивного. Але твій резерв зараз послаблений першими видіннями, а дар недостатньо стабільний. Обіцяю, ми вирішимо це питання, коли повернемося у палац, знайдемо якийсь стабілізуючий артефакт, наймемо викладачів чи домовимося про зарахування до академії, але доти.. Я прошу тебе, не провокуй нові викиди сили. Гаразд? Я не хотів цього казати, але вночі в тобі майже не залишилося сили. Якби я не втрутився… Зрозумій, це дуже серйозно, Серро. Не можна безвідповідально ставитися до власної сили.

Його слова вдарили мене у саме серце. Я кілька разів розтуляла губи, збираючись відповісти йому. Подякувати. Перепросити. Спитати чому він не сказав нічого раніше. Але я не могла змусити себе промовити бодай слово. Мене ніби скували невидимими кайданками і завʼязали рота.

Це змусило мене інакше подивитися на нього, і я вперше помітила наскільки він насправді виснажений і блідий.

Невже йому довелося ділитися зі мною власною магією вночі? Це тому мені було так тепло і спокійно в його обіймах?

— Ваша Високосте…

Мій голос був тихий, слабкий. Я почувалася жахливою брехухою через те, що приховувала від нього. І все ж…

Темрява, цей чоловік був таким самим, як лорд Рам. Можливо навіть гіршим. Його смерть — наслідок його жахливих дій. І, хай там що закон казав про покарання за вбивство, я не могла сказати того ж про вбивцю.

Бо, коли жертва впала зі сходів, він кинувся до нього не для того, щоб добити. Він хотів викликати підмогу. Але той, плюючись кровʼю, вишкірився і сказав, що відправить хлопця до вʼязниці, і тоді вже ніхто не захистить його маленьку сестричку.

Чи було це правильним?

Звісно ні. Але я не могла засудити його з такою ж легкістю, з якою це диктувала рука закону.

Мабуть це робило мене жахливою людиною. Можливо я і була жахливою людиною. Але той хлопець не заслуговував на те, щоб провести решту життя за гратами.

Тож я мовчала. Я приховала правду від Торна, що навіть не підозрював про це. Послала його за хибним слідом, сподіваючись, що той хлопець зможе уникнути покарання.

Бо я добре знала, що він досі був тут, у трактирі.

— Усе гаразд, — оскільки я мовчала занадто довго, Торн вирішив, що я більше нічого не знаю, — Ми обовʼязково зʼясуємо хто це зробив. І я не дозволю, щоб з тобою щось сталося.

Слина стала гіркою, ніби брехня псувала її. Псувала геть усе.

Я хотіла сказати йому, що насправді бачила вбивцю, але не можу сказати хто це, бо мені його шкода.

Якби ніхто не прийшов мені на допомогу, якби я не змогла втекти від лорда Рама, можливо мені самій довелося б обирати між своїм і чужим життям. Тож я не можу засуджувати його, навіть за такий жахливий вчинок.

Я хотіла сказати, що він більше нікого не зачепить. Що він шкодує через свій вчинок, і що він житиме із цим до кінця життя, і цього покарання достатньо…

Та, звісно, Торн не міг просто заплющити очі на такий злочин. Навіть якщо це вбивство чудовиська. Бо це неправильно. Його робота — оберігати закон, й ловити тих, хто його порушує, а не обирати кого відпустити.

Тож я не зізналася, хоч і розуміла — коли він дізнається, це усе зіпсує. Він вже не зможе і не захоче мені довіряти. Можливо не захоче мене більше бачити, і ніхто його за це не засудить.

Можливо було б правильніше піти зараз, коли я вже зрадила його довіру і збрехала. Та правда була в тому, що я не хотіла йти. Навіть якщо це неправильно чи егоїстично, навіть якщо я не заслуговую на його доброту.

Це була дурість, мабуть, найбільша з тих, що я могла зробити. Але я почала закохувалася в нього, і, хоча ми не мали майбутнього, я хотіла бути поряд з ним стільки, скільки зможу.

— Дякую.