11.4

Я важко зітхнув, запустивши пальці у волосся. В мене не було жодного бажання сваритися із нею, від цього мій головний біль тільки посилився. Та я не міг просто змовчати.

Вона прийшла туди, попри мою заборону, попри те, що я пояснив їй, наскільки це ризиковано. Чому не можна було просто дослухатися до мене? Навіщо ризикувати? І куди, заради темряви, дивилися мої люди?

По той бік дверей почувся нетерплячий стукіт, й мені знадобилася уся моя витримка, щоб не загарчати. Я не міг згадати коли востаннє був такий роздратований.

Решту допиту я провів, ніби бочка із порохом, погрожуючи вибухнути, щойно щось знову піде не так. Члени мого загону, певно, відчували це,  бо намагалися зайвий раз при мені не дихати.

Я, звісно, цим не пишався. Ніколи не хотів бути лячною фігурою, як моя мати. Мій батько був геть не такий. Він надихав, дбав і викликав повагу в своїх підданих, і я завжди намагався рівнятися на нього.

Але останню добу ніби самі боги бажали вивести мене з рівноваги.

— Повторіть, будь ласка, де саме ви були під час вбивства і чим займалися.

— То я ж вже розповідав! — обурився постоялець, — Ви що, ніц не записали? Для чого я відповідав на всі ваші питання спозаранку?!

Я вишкірився, хоча направду хотів хіба струсити цього бовдура.

Якби мені давали по золотій монеті кожного разу, як я це чую, королівська скарбниця поповнилася б щонайменше на третину.

— Ми маємо звірити покази, — мʼяко відповів я, роздратовано стискаючи перо в пальцях, — Запевнитися у тому, що ми нічого не впустили.

Чоловік роздратовано пирхнув, але проказав:

— Як я вже казав раніше, я спав у своїй кімнаті, коли раптом почув чийсь крик. Спочатку не зрозумів що сталося. Думав наснилося. А тоді інші стали прокидатися й визирати. Звісно, в цьому гамірі було неможливо заснути, — пожалівся він, ніби саме його дискомфорт, а не жорстоке вбивство було найбільшою трагедією, — Тож я визирнув також. Але там вже були лицарі. До тіла я не наближався, вони це можуть підтвердити.

Я кивнув, роблячи помітку в записнику.

— Гаразд. Ви кажете, що вас розбудив крик. Тобто до цього ви нічого не чули? Гуркіту? Звуків боротьби?

Він знизав плечима, цілком байдужий.

— Я міцно сплю. Але крик банші — не шось, що можна проспати, хіба що ти мертвий. Коли вже відверто, не розумію навіщось вам ото нас по колу допитувати. Дали б банші виконати її роботу, та й по всьому…

Щось заскреготало. Мабуть, мої зуби. Я не мав би цього казати, втім мені вже остогидло те, як усі навколо намагаються залучити до справи Серру, не розібравшись в ситуації.

— Вона ще надто недосвічена для цього, і її резерв нещодавно дуже постраждав, тож це не обговорюється.

— А, — він кивнув із розумінням. Чоловік не здавався здивованим, — Молода. Зрозуміло.

Я прокашлявся, повертаючись до суті.

 — Чи помітили ви щось дивне вже після того, як дізналися про вбивство? Можливо хтось здався вам підозрілим?

Він тихо реготнув та потер помережену сивиною щетину на підборідді.

— Аякже! Після такого жахіття складно дивитися на інших і не думати про те, що один з них — вбивця! Гадаю, на мене теж дивилися з підозрою, я ж бо достатньо грузний, щоб впоратися з іншим чоловіком. Жінки, звісно, поза підозрою… — задумливо додав він.

— Не обовʼязково, — спокійно промовив я, — Так, жертву зіштовхнули зі сходів, та після падіння, коли йому перерізали горло, він вже не чинив опору. Принаймні не так, як міг би, якби не переламав купу кісток. Жінка цілком могла впоратися із цим.

За час своєї служби мені траплялися різні випадки,  тож я добре знав, що не варто когось недооцінювати через стать чи оманливу зовнішність. Зазвичай це дуже погано закінчується.

Брові чоловіка поповзли вгору, не приховуючи подиву. На мить здалося, ніби він щось зрозумів, тож я вхопився за це так, як потопаючий хапається за простягнуту мотузку.

— Ви щось згадали?

— Га? — він кліпнув, виходячи з заціпеніння, а тоді струхнув головою, ніби проганяючи звідти дурні думки, — Та ні.

Від нього аж відганяло брехнею. Я знав, що він щось зрозумів, коли я сказав, що вбивцею могла бути жінка, та, певно, не сприйняв свої підозри серйозно.

— Зрозумійте, — з натиском промовив я, — Що будь-яка інформація, хай якою незначною вона вам здається, може бути вирішальною у справі. Якщо вам є що сказати, раджу зробити це зараз. Приховування будь-яких відомостей може нашкодити слідству. І, якщо зʼясується, що ваше мовчання призвело до нових жертв…

— Гаразд, гаразд! — чоловік примирливо підняв долоні вгору, явно нервуючи, — Темряво, нащо ж так тиснути? — він трохи відтягнув комір сорочки, ніби той душив його, хоча й не був застібнутий на усі гудзики, — Але те, що я вам скажу, ніц не змінить. Це дурниця, як не подивися.

— Дозвольте слідству самостійно це вирішувати, — суворо проказав я, — То що ви бачили, пане Вілан?

Він почухав потилицю і важко зітхнув, ніби не сидів увесь цей час у зручному кріслі.