11.3

Деякі з постояльців зблідли, навіть посіріли. Певно, саме ті, що планували втечу. Схоже вони не подумали про наслідки, як ото можливий арешт, чи зіткнення із вбивцею у лісі, що могло закінчитися черговою смертю.

Добре, що ми не чекали від них здорового глузду. Інакше кількість жертв була б більшою.

Крім цього виховального процесу, ми безперестанку слідкували за усіма: персоналом, постояльцями, й навіть за власниками. Вбивцю могло видати будь-що: міміка, випадковий жест.

Кожен слідчий, навіть не менталіст, має розпізнавати такі сигнали, щоб запобігти майбутнім трагедіям.

Звісно, вони не завжди є. Іноді катастрофи не уникнути, як би сильно ми не намагалися. Та ми мусимо робити усе можливе для захисту населення, за чию безпеку відповідаємо.

— Ваша Високосте… — Малкол зʼявився у дверях кімнати, любʼязно відведеної власниками трактиру для допитів, нервово переминаючись з ноги на ногу.

Постоялець, що сидів на стільці навпроти мене, й чий повторний допит так невчасно перервали, озирнувся до нього одночасно зі мною.

— Що таке?

Я розумів, що він не втрутився б без причини, і мені не подобалася жодна теорія з тих, що приходили в голову.

Малкол перевів погляд на постояльця. Вочевидь, це було щось, що він не міг обговорювати в присутності свідків, тож я підвівся, а постоялець, тим часом, спитав:

— То я можу йти?

Тон видавав в ньому нетерплячість і роздратування, як і в більшості інших, геть не радих факту, що лише за кілька метрів від їхніх кімнат сталося жорстоке вбивство, якому не став на заваді навіть невеликий загін лицарів, і яких змусили залишитися у трактирі проти їхньої волі.

Можна подумати їх затримали через якусь дурницю, щоб голови поморочити!

Я ледве стримався, щоб не нагримати на нього, нагадавши, що ми тут шукаємо вбивцю, а не в піжмурки граємо, повільно видихнув та холодно промовив:

— Ні, не можете. Сидіть тут, я зараз повернуся.

І вийшов за двері, додавши на них заклинання проти підслуховування — про всяк випадок. Раптом тому стало б цікавості.

— Що сталося? — повторив я питання, поки Малкол знервовано топтався на місці, й крутив печатку на руці. Він вагався з відповіддю, отже остерігався мого гніву.

— Розумієте… Тільки не гнівайтеся, Ваша Високосте, ми не знали, що вона туди піде… Ми охороняли той коридор, але, оскільки там вже усе прибрали…

Більше нічого не питав, бо в ту мить я усе зрозумів.

Придушивши брудну лайку, що погрожувала зірватися з язика, я повернувся у бік сходів та побіг нагору, просто до місця злочину.

Серра стояла просто біля кривавої плями, що вʼїлася глибоко у деревʼяну підлогу. Вона не кричала. Її обличчям не стікали чорні сльози. Вона просто ніби впала в транс, дивлячись в нікуди, а її очі заволокло білою пеленою.

Важко дихаючи, я підбіг до неї, вдивляючись в обличчя, оглядаючи її з усіх сторін, готовий втрутитися будь-якої миті. Знав, що виривати медіумів з трансу небезпечно, тому обережно взяв її за долоню й тихо покликав:

— Серро?

Вона не відповіла, тож я стиснув щелепи і став терпляче чекати, доки це закінчиться, слідкуючи за її мімікою, диханням і пульсом. Якби не позбавлене будь-яких емоцій обличчя та її повна нерухомість, можна було б подумати, що Серра просто задумливо вдивляється у вікно.

На мить я дозволив собі кинути погляд туди, куди був направлений її погляд, але не міг просто залишити її та відійти. А тоді з її рота вирвалася хмарка пари, губи почали швидко рухатися, та слова не порушували тиші.

Я не був вправним читачем по губах, однак намагався запамʼятати їхній порух, щоб спробувати розібратися із цим пізніше.

А тоді усе просто припинилося. Серра кліпнула, й колір її очей знову став знайомим, живим. На її обличчі зʼявилася розгубленість, ніби вона не могла згадати як тут опинилася, а тоді Серра помітила мене.

— Ваша Високосте? Що… Що сталося?

Я досі тримав її за руку, готовий підхопити, якщо доведеться, однак вона міцно стояла на ногах, тож я зітхнув, не приховуючи полегшення.

— Ти прийшла на місце злочину, — холодно проказав я. Тепер, коли мить розгубленості минула, в мені не залишилося і натяку на мʼякість, — Саме тут знайшли тіло. І саме сюди я просив тебе не ходити. Про що ти думала? А якби це видіння висмоктало з тебе усі сили? Ти розумієш, що в особливо важких випадках ані зілля, ані цілителі не змогли б тобі допомогти?

Серра сіпнулася, ніби від ляпасу, та, хоча мене від цього накрило неприємне відчуття, я не збирався потурати її безглуздому вчинку.

— Але я лише…

— Ні, — я урвав її, перш ніж вона встигла промовити ще бодай слово, — Зараз ти повернешся до своєї кімнати, і сидітимеш там, допоки я не прийду. Хтось з лицарів за цим прослідкує. Я закінчу з роботою і тоді ми поговоримо. Я дуже розчарований.

Вона кинула на мене гіркий погляд, закусивши губу, й кивнула, а тоді різко крутнулася на пʼятах, і, перш ніж зникла за рогом, я почув тихе: