11.2

Вона зараз стояла на ногах лише тому, що я усю ніч відновлював її магічний резерв. Та Серра ж цього не знала, бо я сам вирішив не розповідати їй. Вочевидь їй було непросто приймати мою допомогу, і вона аж горіла від бажання відплатити мені, відколи відкрила в собі силу банші.

Я міг її зрозуміти. Зрештою, нею часто нехтували в минулому, і Серра списувала все на відсутність дару, хоча, як на мене, справа була не в цьому, а у тому, що їй не пощастило з родиною. Спогади про зустріч з герцогинею досі викликали роздратування.

— Серро, я справді ціную твоє бажання допомогти, але цілитель висловився цілком зрозуміло. Тобі не можна зловживати силою, особливо зараз.

Темрява, мені справді варто поїсти.

Тіло було важким і неслухняним, а в скроні наростав головний біль. Я вбив би за те, щоб поспати ще бодай кілька хвилин, але справи не чекали.

Це був точно не найкращий час для суперечки.

— Зрозумій, твоя сила не безмежна, як і в будь-кого. Зараз ти дуже вразлива. Ті два видіння ти контролювати не могла, однак провокувати нове — дуже і дуже нерозумно. Як твій працедавець, я не можу дати дозволу на це.

Серра міцно стиснула щелепи. Вочевидь, вона хотіла почути не це, проте я не міг ризикувати. Магічне вигорання — це не жарти. Зазвичай цьому вчать ще малих дітей, та їй не пощастило. Мати не встигла попередити її, а батько з мачухою… Що ж, вони не виконали більшу частину своїх батьківських обовʼязків.

Краще нехай дується на мене, аніж ризикне ускладненнями.

— Я зрозуміла, — тихо відказала вона, — Більше не наполягатиму.

З моїх губ вирвалося важке зітхання.

— Усе буде гаразд, — я спробував посміхнутися, — Ми піймаємо його. І того, хто стріляв у лісі, також. Тобі не варто про це турбуватися, добре? Скоро принесуть сніданок, а після я займуся роботою. Я хочу, щоб ти була тут і сконцентрувалася на своєму відновленні. Звісно тут небагато розваг, та, гадаю, у власника знайдеться щось, що ти могла б почитати.

Серра кивнула, і я вислизнув за двері, сподіваючись, що мені вдасться згладити ситуацію за сніданком, однак опісля мені так і не вдалося її розговорити.

Довелося змиритися із тим, що вона потребувала часу. Нарешті відкрити в собі сили і не мати змоги ними користуватися — не надто справедливо. Особливо коли вони насправді могли б зарадити у чомусь такому важливому, як розслідування.

Мабуть, на її місці я б почувався так само.

Та це на благо. Ми можемо обговорити співпрацю пізніше, коли її сила буде стабільнішою. Хоча я, звісно, волів би не втягувати дівчину у небезпечні ситуації, як ото вчора. 

Залишивши Серру відпочивати в кімнаті із парою книг, любʼязно позичених дружиною власника трактиру і тарілкою печива. Схоже, нас, як і інших постояльців, намагалися задобрити, щоб стерти спогади про жорстоке вбивство, що сталося вночі.

Втім, не думаю, що це дуже допомогло із цим. Кілька постояльців, переважно жінок, втім і чоловіків також, збиралися зʼїхати сьогодні вранці, і влаштували цілий скандал, коли зʼясували, що їм заборонено залишати місце злочину до завершення ходу розслідування.

— Ви не маєте права утримувати нас тут!

— Я не збираюся тут залишатися!

— Ви що, геть здуріли? А якщо вбивця досі тут?! Я не хочу стати наступною жертвою!

— Ми і хвилини більше не затримаємося в цьому жахливому місці!

— Ми що, винні в тому, що ви досі не спіймали вбивцю? Чому ми маємо страждати через вашу некомпетентність?!

— Так-так! Як ви можете гарантувати нашу безпеку, коли вбивство сталося у вас просто під носом?!

Гул розлюченого натовпу ніяк не заспокоювався, посилюючи мій головний біль, і, підозрюю, додавав його моїм лицарям.

Все ж добре, що Серра залишилася в кімнаті, подалі від цього. Ще не вистачало, щоб розгнівані та налякані постояльці перемкнули свою увагу на неї.

Звісно, попри усі заперечення та вимоги, їм доведеться змиритися з нашим наказом. Хтось, звісно, може спробувати втекти через вікно, абощо, але це легко передбачити.

— Зрозумійте, це необхідно в першу чергу для вашої безпеки. Поки ви тут, ми можемо подбати про вашу безпеку… — спробував переконати їх Давіан. Та його слова зробили тільки гірше.

— Ха! — пирхнув грузний вусань, вперши руки у боки, — Подбати так само, як ви подбали про того бідолашного? Я був на тому поверсі, на підлозі досі видно сліди крові!

Інші постояльці позаду покивали на знак підтримки.

— Точно-точно! Немає вам віри!

— Вам байдуже на наші життя, тільки б проїдати наші податки!

Я шумно видихнув. Це справді виснажувало, а ще дратувало. І, хоча я намагався бути терплячим до них після пережитого стресу, усьому є своя межа.

— Я дуже прошу вас всіх заспокоїтися, — холодно промовив я, й постояльці здригнулися, поглядаючи на мене.

Чудово. Мені вдалося заволодіти їхньою увагою. Залишилося тільки змусити їх справді почути мене.

— Як ви вже знаєте, сьогодні вночі тут сталося вбивство. Ми проводимо розслідування, щоб знайти та зупинити вбивцю. Тому, на час розслідування, вам всім заборонено залишати територію трактиру. Тут вас забезпечать усім необхідним. В тому числі захистом. Біля кожних дверей стоятимуть лицарі. Навіть всередині, якщо забажаєте. Однак жоден з вас не порушить наказу, інакше понесе покарання за перешкоджання слідству. А ще, думаю мені не варто вам казати, що на того, хто спробує втекти, першим впадуть підозри?