8.4

♜

В дитинстві я дуже любив подорожі. І, хоча така можливість зʼявлялася в мене нечасто, я радо користувався кожною, що підкидало мені життя.

Відколи я заступив на службу, їх побільшало, однак вони вже не були такими приємними. І, хоча мені подобалося рятувати своїх людей, ситуацій, коли ми втручалися запізно, було не уникнути.

Кожного такого разу я обіцяв собі, що він буде останнім, і кожного разу брехав. І найгіршим було те, що я збирався втягнути у це дівчину, що і без того настраждалася.

Зітхнувши, я відкинувся у кріслі та втупив погляд у стелю.

Я ще не обговорював з батьком свого рішення, але сумнівався в тому, що він би це схвалив. Я і сам не був впевнений, що його схвалюю.

Врятувати дівчину, зайти так далеко, навіть віддати їй посаду моєї помічниці, щоб зрештою скористатися нею, як наживкою? Мабуть, я таки втратив розум.

“Ще не пізно все переграти. Скажи їй, що передумав, візьми когось зі слідчих, скористайтеся маскувальними чарами. Вона — не одна з вас. Вона не має брати у цьому участь”.

Я підвівся, склавши руки за спиною і став міряти кімнату кроками. Ніяк не міг знайти собі місця. А тоді рушив до кімнати Серри. Зупинився лише тоді, коли почув голоси за дверима, й зрозумів, шо вона розмовляє зі служницею.

— Може вам варто поспати, пані? Все ж шлях неблизький…

— Ні, в дорозі висплюся, — спокійно відказала Серра, — Хай що Його Високість каже про дискомфорт, найгірше я вже пройшла і здатна спати навіть стоячи. Просто зараз мені краще дізнатися більше про місце куди я їду. Він має рацію, я геть не знала на що підписалася, коли тікала. Але в мене не було ані часу, ані можливості це зʼясувати, а тепер… Я хочу бути готовою, особливо якщо існує можливість, що там на нас чекає небезпека.

— Там вампіри, пані, звісно там небезпечно.

— Хіба це не упередження? — різко спитала вона, ніби слова служниці її зачепили, — Я маю на увазі… Закони змінилися багато років тому. Вампіри підписали пакт про ненапад, та й вони не винуваті, що народилися…

— З жагою крові? — голос Нори тремтів від страху, ніби вона просто зараз уявляла, як гострі ікла роздирають її горлянку.

Я мав би постукати, попередити їх про свою присутність, а тоді сказати Серрі, що вона не мусить їхати зі мною, та натомість притулився спиною до стіни і продовжив слухати.

Люди часто розкриваються з іншого боку з різними співрозмовниками та за різних життєвих обставин, і, хай як недобре було підслуховувати розмову двох панянок, я хотів дізнатися більше про свою помічницю.

— Тими, ким вони є, ким народилися, — виправила її Серра, — Мені здається несправедливим заздалегідь підозрювати їх в усіх поганих речах, що сталися. Адже поганців вистачає і серед інших народів.

— Це так, — в голосі Нори вчувалася розгубленість, — Але ж, пані, ви не можете заперечувати, що вони страшні. Хіба можна товаришувати з кимось, хто жадає випити вашої крові?

— Впевнена, в них достатньо донорів і крові, щоб не йти на важкі злочини, ризикуючи власною свободою та новою війною з іншими народами, — спокійно промовила вона, та в її голосі вчувалося стримане роздратування.

Цікаво. Вона так яро захищає вампірів, бо знайома з кимось з них? Чи це справа принципу?

Я, звісно, гадки не мав де чи коли Серра могла познайомитися з представником народу крові, та це було цікавою теорією.

Раптом ідея залишити її тут, в палаці, втратила свою привабливість. Чуття підказувало, що, як вчиню так, то втрачу можливість дізнатися щось важливе.  Чого я ніяк не міг допустити.

— Я… Не думала про це в такому ключі, пані. Ви дуже хоробра.

— Це не так. Є багато речей, котрих я боюся, — тихо визнала Серра, — Але я усім серцем вірю, що те, ким ми народилися, не визначає того, ким ми є.

Далі я не слухав, хоча й міг би, бо також мав підготуватися до поїздки.

Наступного разу ми зустрілися вже за кілька годин, на підʼїзній дорозі біля палацу, де на нас чекав екіпаж. Сонце вже хилилося додолу, й небо осяяли перші зорі. Ліхтарі біля брами осяювали простір навколо себе теплим світлом, привабивши комах, що кружляли біля них в пошуках тепла.

Серра стояла, закутана у теплий дорожній плащ, однак каптур вільно звисав її спиною, не приховуючи ані блискучого волосся, ані обличчя, на якому змішалися страх перед невідомим та рішучість.

Почувши мої кроки, вона ледь-ледь здригнулася, різко повернувшись у мій бік, ніби сполохана кішка, а тоді, зрозумівши, що це лише я, помітно розслабилася.

— Рушаємо, Ваша Високосте? — тихо спитала Серра, стискаючи у руках той самий кошик, що був із нею, коли ми вперше зустрілися. Тоді я опустив очі і помітив, що взуття вона також взяла старе.

— Поганий вибір для подорожі, — зауважив я, кинувши погляд на її затерті черевики.

Вона зашарілася, міцно стиснувши кошик й не дивлячись мені в очі.

— Я вирішила, що мій старий одяг викличе більше довіри, ніж той, що придбали ви, адже власник таверни має повірити, що я у скруті, інакше ця подорож матиме для нього підозрілий вигляд.