РОЗДІЛ 8

Торн

Вона не хотіла відповідати, вагалася. Я вже бачив подібну поведінку в свідків, знав що це означає. Хто б не відрядив її до Зорну, Серра хотіла його захистити.

Я розумів це. Вона вважала, що їй намагалися допомогти, коли вона тікала від своєї родини та небажаних заручин. З того, що я про неї знав, можна було припустити, що до неї взагалі зрідка хтось бував добрим. Вдертися такій дівчині в довіру, коли вона у відчаї, та змусити почуватися зобовʼязаною — не так вже і складно.

Припускаю, вона казала собі, що та людина не бажала їй зла. Що, можливо, це просто співпадіння. Але я достатньо часу провів розслідуючи різні злочини, щоб зрозуміти, що у свідченнях не варто спиратися на чужу довіру.

— Серро, я розумію, ти не хочеш, щоб невинувата людина постраждала, — терпляче промовив я, — І я можу запевнити тебе, що, якщо тобі не мали наміру нашкодити, з цією людиною нічого не станеться.

Зі вперто стиснутих губ дівчини я припустив, що мої слова не надто переконали її.

— Я дам тобі слово. Ми просто мусимо перевірити цю версію. Якщо є бодай найменша ймовірність того, що ця людина причетна до викрадень…

— Це неможливо.

Відповідь Серри була тихою, але різкою. Її очі дивилися на мене майже з викликом. Такою вона скидалася на обурене кошеня, що захищає свою миску. Це було мило.

І все ж не настільки, щоб я знехтував своїми обовʼязками.

Я мʼяко всміхнувся, сподіваючись трохи розрядити обстановку, та вона була така напружена, ніби готувалася дати мені бій.

— В такому разі з тією людиною нічого не станеться, якщо ми поговоримо.

Це був факт, що мусив її заспокоїти, та натомість Серра лише спохмурніла, й пробубоніла:

— Хтось може втратити роботу навіть через сам факт цієї розмови.

Вона одразу ж прикусила язика, ніби зрозуміла, що бовкнула зайвого, і я зрозумів, що ці слова вирвалися в неї випадково. Та було пізно.

— То це хтось, хто працював на твого батька? Чи мачуху?

Серра відвела погляд, мабуть збираючись вперто продовжити мовчати, і я важко зітхнув, зчіпивши пальці на руках у замок на столі.

— А якщо я зроблю це так, що твій батько та мачуха ні про що не дізнаються?

Вона знову поглянула на мене, подив в її очах змішався із сумнівом.

— Ви змогли б це зробити? — Серра так пильно дивилася на мене, чекаючи на відповідь, ніби збиралася піймати мене на брехні.

— Ця людина іноді виходить з маєтку? — спитав я, — Можливо навідується до міста у справах, або провідує родичів?

— Я не впевнена щодо родичів… — із сумнівом зізналася вона, — Ми ніколи не були настільки близькі.

— І все ж ти впевнена, що ця людина невинна. Чому? Через почуття вдячності?

Я помітив, як вона стисла пальці в кулаки на своїх колінах, й закусила губу. Вуха її запалали від сорому.

— Ви, мабуть, вважаєте мене наївною, — тихо промовила вона.

— Наївність — це не така вже і погана риса, коли не маєш справи з поганими людьми, — мʼяко промовив я.

— Але я не наївна, — різко додала Серра, — В неї просто не було можливості організувати викрадення. Ви не знаєте скільки в неї роботи. А мачуха… Вона не надто щедра на плату навіть тим слугам, що приносять найбільше користі. Якби вона працювала на викрадачів, навіщо їй залишатися в тому домі?

— Для прикриття?

— Тоді мали б зникнути інші робітниці. Але нічого такого не було. Жодного зникнення чи “раптового відʼїзду”. 

— Що ж, це справедливе зауваження, — визнав я, розслаблено відкинувшись у кріслі, — Але я однаково хочу поспілкуватися з цією особою.

Якийсь час ми дивилися одне одному в очі, ніби вели мовчазну боротьбу, а тоді Серра нарешті зітхнула, погоджуючись.

— Гаразд… Але, будь ласка, переконайтеся в тому, що ніхто не дізнається про вашу розмову та її причини. Якщо батько чи мачуха дізнаються, що вона допомогла мені втекти і дала грошей, вона залишиться без роботи. Я не хочу, щоб усе так закінчилося.

— Я даю тобі слово.

Обхопивши себе за лікті, Серра нарешті розповіла мені про свою розмову із старшою служницею та про її вчинок. І, хоча я цілком розумів причини її довіри до цієї жінки, сам я ставився до цього факту з підозрою.

Чому б це жінці, що ніколи не ставилася тепло до бідної дівчини, раптом втручатися, ділитися з нею важко заробленими грошима та ризикувати своїм робочим місцем?

Звісно, існувала імовірність того, що, на відміну від батька та мачухи Серри, в головної служниці прокинулася дрібка порядності, і єдиним місцем, в яке вона могла її відправити, виявилося місто вампірів. Та, відверто кажучи, я не дуже вірив у співпадіння.

— Гаразд. Харм, — я кивнув помічнику, — Будь-ласка, дізнайся коли наступного разу старша служниця вийде з маєтку герцога, і негайно повідом мені.

Той приклав долоню до грудей та чинно вклонився.

— Буде зроблено, Ваша Високосте.