7.2

Дочекавшись, доки я закінчила зі сніданком, Нора вклонилася і повідомила, що Торн чекає на мене.

— Я допоможу вам підготуватися.

— Звісно, дякую, Норо.

Поки вона допомагала мені переодягтися та привести до ладу волосся, я міркувала над тим, що прочитала вчора. Над тими думками про зв’язок між останніми жертвами та інше. Гадала чи слід ділитися ними із Торном.

Зрештою, навряд він не читав усе те саме, що і я. Тож мав дійти такого самого висновку. Було б занадто самовпевнено з мого боку вважати, що я, погортавши кілька записників, змогла зрозуміти щось, про що принц зі слідчими навіть не здогадувався.

Та все ж, якщо раптом це так, і свіжий погляд зможе допомогти… Краще сказати, й відчути сором, зрозумівши, що це було дарма, ніж промовчати, коли був шанс допомогти.

На мить, поки Нора заплітала мені складну косу, я заплющила очі, й побачила усіх тих зниклих жертв з портретів.

Можливо я не могла допомогти усім. Можливо для когось вже було запізно. Та, якщо ні…

Знову розплющивши очі, я з рішучістю подивилася в очі своєму відображенню. Зрештою, від сорому я не помру. Принаймні не буквально.

— Ось так, — закінчивши з моєю зачіскою, Нора всміхнулася, — Ви дуже гарна.

Я зашарілася. За роки, проведені на службі в домі батька, я не часто чула компліменти… Й не була впевнена, що чула взагалі. Навряд той непристойний натяк, що мені одного разу зробив молодий помічник кухаря, можна було зарахувати до списку.

— Це все завдяки тобі.

Я ніколи не вміла робити таких зачісок. І, якщо вже зовсім відверто, ніколи не мала необхідності чи часу їх робити. Не тоді, коли треба швидко зібрати волосся, щоб не заважало, перш ніж взятися за роботу — та й по всьому.

Ще одна відмінність від мого старого життя.

— Дякую, пані.

Зітхнувши, я притлумила бажання знову спробувати вмовити її називати мене просто на імʼя. Ну яка з мене пані? Якби ж вона бачила мене раніше, вкриту кіптявою, чи жиром з посуду, в моїй звичній сукні, їй і на думку не спало б так до мене звертатися.

Але Нора була рішуче налаштована дотримуватися суворих правил етикету, і не збиралася їх порушувати, навіть щоб догодити мені. Звісно, не те щоб я прагнула, аби мені догоджали. Зовсім ні. Нора та інші слуги й без того забагато дбали про мій комфорт. Точно більше ніж треба.

Та все ж, не думаю, що коли-небудь звикну до цих формальностей.

Втім, я сама відмовилася називати Торна на імʼя, тож, мабуть, це справедливо.

Супроводивши мене до дверей кабінету старшого принца, Нора зупинилася, вклонившись мені. Далі вона йти не збиралася.

— Його Високість чекає на вас, — тихо промовила вона.

Я пошепки подякувала їй, а тоді постукала у двері. Торн не змусив мене довго чекати на відповідь.

— Серро? Заходь, будь ласка.

Прочинивщи їх, я застала його за столом. Старший принц саме гортав записники зі звітами, які я принесла йому вчора, коли так і не дочекалася його повернення.

Усі вони були розгорнуті. Він тримав в руках останній, та все ж відірвав від нього погляд, щоб подивитися на мене.

— Як ти почуваєшся?

Я невизначено знизала плечима.

Нормально. Краще, ніж будь-коли. хоча, звісно, трохи стурбована тим, що мене віднесли у ліжко та перевдягли, коли я спала, як малу дитину.

— Усе добре, Ваша Високосте, — зітхнула я, — Перепрошую, що не дочекалася вашого повернення вчора. Це було непрофесійно.

Він ледь-ледь всміхнувся та похитав головою.

— Ти не мусила мене чекати. Я сам винен, не думав, що затримаюся аж так сильно. Наступного разу розпоряджуся, аби Харм вчасно відправив тебе відпочивати. Пробудження після сну за робочим столом — не найприємніше відчуття у світі.

Я уважно поглянула на нього. Старший принц здавався бадьорим, однак я не мала сумнівів у тому, що він знав про що каже. Певно він не раз і не два засинав просто тут, у власному кабінеті. Можливо навіть сьогодні, адже він аж ніяк не міг встигнути перевірити усі ці записники до ранку. Навіть якби прокинувся на світанку і відразу взявся за роботу.

— Дякую, Ваша Високосте. Маєте доручення для мене?

Це було трохи наївно, та я сподівалася, що бодай сьогодні мені не доведеться бити байдики ціли й день. А ще…

Мій погляд знову ковзнув столом, ненадовго затримавшись на розгорнутих сторінках записників, і в грудях зʼявилося навʼязливе гудіння. Я розривалася від бажання розпитати його та поділитися власними здогадами.

А тоді впіймала на собі пильний погляд Торна, а в тому — суміш хвилювання та цікавості. Він помітив, та чи здогадався?

На мить мене накрило усвідомленням, що я гадки не маю як він відреагує, коли дізнається, що я читала ці звіти. Якщо дізнається. І від цієї думки серце збентежено застукотіло.

Можливо мені не слід видавати себе?

Так, це було б егоїстично, та принаймні так я не ризикувала б своєю посадою й захистом, що був мені такий необхідний. Я не сумнівалася, щойно я вийду за межі палацу, щойно мачуха дізнається, що я втратила прихильність та заступництво старшого принца, вона повʼяже бант мені на шию, таких тугий, що я не зможу дихати, й відправить лорду Раму.