6.4

♜

Повертаючись до кабінету пізно ввечері, я побачив Серру. Вона сиділа за робочим столом, який я поставив для неї у передпокої, поклавши голову на зігнуті в ліктях руки, й дрімала. По один бік від неї стояла стопка зі шкіряних записників зі звітами, по які я послав її вранці, а по інший — чорнильниця з пером та кілька запечатаних листів, мабуть для мене. Поряд, на пергаменті, були записані у список імена.

Я трохи нахилився, щоб прочитати їх, тоді зняв  плащ та обережно вкрив їм дівчину. Та навіть не поворухнулася.

Невже вона просиділа тут увесь цей час?

Забравши листи та звіти разом зі списком, я відніс їх до свого кабінету й почав розбиратися з тією частиною роботи, що чекала на мене увесь цей час, й, захопившись, не одразу звернув увагу на появу Харма.

— Як усе минуло? Із Серрою? — спитав я, відірвавши погляд від листа міністра магічної освіти, що звернувся до мене з проханням замолвити перед батьком слово щодо запропонованих змін у навчальному процесі.

Харм ледь-ледь вклонився.

— За моєю інформацією, вона трохи заблукала, коли ви послали її до архіву. Зайшла до крила, в якому живе пан Рен. На щастя, той зустрів її та супроводив до архіву.

— Он воно як... — я зітхнув, відчуваючи суміш з полегшення та докорів сумління. Треба було від початку послати когось із нею, але мені геть вилетіло з голови, що слуги у цей час знаходяться переважно у віддалених частинах палацу.

Та, з іншого боку, вона і без того злилася, коли була впевнена, що я не мав для неї справжньої роботи. Якщо вже зовсім відверто, частково так воно і було. Мені довелося вигадувати перше завдання навмання. Якби я відкрито наказав Харму супроводити її до архіву і назад, це її б не потішило.

А тепер вона впоралася сама, своїми силами, і я сподівався, що це додасть їй впевненості.

— Вона їла?

— Нора потурбувалася про це, як ви і наказували. леді Серрафіма повечеряла незадовго до вашого повернення.

— Добре, — кивнув я, послаблюючи застібку на комірі сорочки, — мабуть слід віднести її до її кімнат. Якщо вона так спатиме, вранці в неї усе болітиме.

— Накажете мені це зробити, Ваша Високосте? — спитав Харм. На його обличчі, як завжди, застиг вираз байдужої покори.

Безперечно, він зробив би це, якби я йому наказав. Та, зміривши його уважним поглядом, й поглянувши на двері кабінету, я підвівся з-за столу та закрокував до виходу.

— Ні, я сам впораюся.

Наблизившись до дівчини, я обережно відсунув крісло, притримуючи її рукою, а тоді підхопив на руки й покрокував до кімнат, відведених для неї.

Серра ледь тихо сопіла уві сні, тулячись до мене, і я намагався не поспішати, щоб не розбудити її. Магією відчинив двері, коли Нора, її служниця, вклонилася, й опустив дівчину на ліжко. Уві сні вона здавалася такою спокійною. Її брови були розслаблені, довгі темні вії ледь помітно тремтіли, дихання було рівним, повільним.

На мить мені закортіло провести пальцем по її щоці та прибрати неслухняне пасмо, та, щойно зробивши це, я змусив себе прибрати руку, поки не зайшов задалеко.

— Подбай про неї, — тихо сказав я, звернувшись до Нори. Служниця слухняно схилила голову, поки я крокував до дверей.

— Так, Ваша Високосте.

♜

Повернувшись до кабінету, я поринув у роботу. На відміну від Серри, я не мав пункту в робочому договорі, що змушував би мене спати певну кількість годин на добу, проте мав купу завдань, з якими часто не встигав розібратися до кінця робочого дня.

Так, визнаю, це трохи лицемірно з мого боку. Проте те, що я недосипав, не значило, що я бажаю того самого своїм людям. Принаймні не тим, від чиєї роботи не залежать чужі життя.

Закінчивши з роботою посеред ночі, я заледве втримався від того, щоб задрімати просто посеред кабінету. Після усього, що сталося за цей день, мені кортіло помитися і провалитися у глибокий сон. Бажано у ліжку. Тож я повернувся до своїх покоїв, розміщених неподалік від кабінету та покоїв Серри, та став під освіжаючими струмені води.

Сьогодні ми врятували ще одну дівчину, проте ані на крок не наблизилися до розкриття серії викрадень. Здавалося, ніби ми блукаємо у темряві, мов сліпі кошенята, тоді як викрадачі завжди на три кроки попереду. А жертви… Жертви у небезпеці.

В такі моменти я починав подумки перебирати усі свої рішення, шукаючи помилки. Міркував над тим, що міг зробити інакше, щоб уникнути цього, і тим, що робити далі.

Зараз наша найкраща зачіпка — візничий, що брав участь у схемі і точно знав щось, що могло нам допомогти. Інакше його не звʼязали б тим заклинанням.

Якби це залежало від мене, я провів би допит того ж дня. Однак моя магія була інакшою. Безумовно, корисною у певних аспектах, тільки не в цьому.

Не в тому, щоб влізти в чужу голову. Принаймні не буквально.

Тож мені залишалося лише чекати, й робити усе, що від мене залежить, аби справи не стали ще гіршими.

Сон довго не йшов до мене. Я не міг не думати про те, що, якби та сімейна пара була задіяна у чомусь більшому, можливо усе закінчилося б. Почуття провини, як і тягар відповідальності — не найкращі друзі для міцного сну. Зазвичай я добре давав цьому раду, але сьогодні…