6.3

— Прокляття! — вилаявшись, я відвернувся, знервовано провівши рукою по волоссю, — Як це взагалі допустили? Негайно сповістіть усі пропускні пункти та другу групу! Нехай прочешуть усі околиці міста та ліс! І дослідіть тут усе. Треба знайти дівчину, поки вони не втекли задалеко! Я приєднаюся до пошукової групи.

— Так, Ваша Величносте.

Опинившись надворі, я зустрівся з другою групою, і ті доклали, що в домі жертви не виявлено чужої присутності.

— Під містом немає тунелів. Вони могли лише прошмигнути у портал, перш ніж ми наклали обмеження, — доклав Тог, третій помічник.

— В такому разі шукайте залишковий слід, — наказав я, — Ми маємо дізнатися куди той міг їх вивести.

З раптом з хати жертви вибіг Елай — практикант і наймолодший член групи, направлений з магічної академії, що закінчив факультет дослідження магічних часток екстерном. Добігши до мене, він сперся долонями на коліна і важко дихав.

Треба буде наказати Двейну покращити фізичну підготовку для новобранців. Його витримка нікуди не годиться.

— Знайшли! — повідомив він, жадібно ковтаючи повітря, — Сліди ведуть до східної частини лісу! Я вже повідомив частині групи, і ті відправились туди, а мені наказали повідомити… Вам.

— Там є де заховатися? — спитав я, намагаючись виявити до хлопця більше терпіння. Той поправив окуляри й кивнув.

— Там є печера. Колись там водилися вовкуни, але їх не було на цій землі вже багато років. Зараз вона пустує. А ще закинутий колодязь трохи північніше звідти, він давно пересохнув, тож ним не користуються. Якщо сусіди хотіли десь заховати дівчину так, щоб її не знайшли ані слідчі, ані інші мешканці містечка, кращого місця не знайти.

Отже, два місця. Це краще, ніж нічого.

— Вирушаємо негайно. І, коли повернемося, я особисто призначу тобі тренування. Якщо твоя витримка не покращиться, це може погано закінчитися. Ти мене зрозумів? Це може поставити під загрозу не лише твоє життя.

Я бачив в очах хлопця впертість, заперечення, однак, звісно, він не ризикнув би відкрито піти проти мого рішення. Крім того, зараз ми не мали на це часу.

На щастя, на відміну від нього, я не скаржився на витримку, і досягнув східної частини лісу доволі швидко.

Я не став кликати підмогу, оскільки не мав певності у тому, що вони саме там. Вони цілком могли загубитися у містечку, повернувшись у нього з іншого боку через ліс. Ми мали перевірити усі теорії.

Тієї групи, що відправилась до лісу, було більш ніж достатньо, щоб впоратися як з двома злочинцями, так із більшою групою людей, на випадок, якщо виявиться, що вони працюють не самі.

— Печеру вже перевірили? — спитав я, наздогнавши їх.

Раон, що нещодавно отримав статус старшого лицаря, кивнув.

— Злочинців було затримано. Жертву знайшли непритомною, але живою. Просто зараз їй надають першу допомогу, згодом її буде направлено до штатного цілителя, і, щойно стан дівчини стабілізується, в неї візьмуть свідчення.

Я зітхнув, відчуваючи, як від полегшення розслабляються плечі.

Все ж встигли.

— Добре. Гарна робота, Раон, — кивнув я, — Цих двох доставити до камер тимчасового утримування. Я особисто їх допитаю. І, якщо вирішу, що цього замало, віддамо менталістам. Повертаємося.

— Так, Ваша Високосте.

Я зітхнув. На мене чекав довгий день.

♜

На відміну від візничого, що досі чекав на ментальний допит, ця пара доволі швидко розкололася. І це підтвердило те, що я підозрював — вони ніяк не були причетні до схеми масового викрадення дівчат та жінок по всьому королівству. Просто чоловік-садист, і його дружина, що була готова не лише заплющити очі на усі жахіття, що той збирався зробити сусідці, що більше не мала сімʼї, що могла б за неї заступитися, а й допомагала йому у цьому.

— Яка гидота, — пробурмотів Елай, — Ніколи б не подумав, що така мила пара може бути справжніми чудовиськами.

— Ти просто погано читаєш людей, — спокійно промовив Двейн, постукуючи стопкою листів по столу, щоб вирівняти її, — Вони від самого початку були моторошними.

— Треба було затримати їх ще тоді, — сказав я, — провести допит разом і поодинці тут, у відділку, і водночас перевірити їхній будинок. Якби ми прийшли трохи пізніше — для дівчини усе могло закінчитися набагато гірше.

Це була гірка правда, котру я мусив прийняти. Сьогодні моя помилка ледь не вартувала цій дівчині життя.

— Годі вам картати себе, Ваша Високосте, — неочікувано мʼяко промовив Двейн.

Я та інші присутні в кімнаті здивовано вирячилися на нього, й він роздратовано здійняв брову.

— Що? — спитав він, і цього разу його голос був таким само холодним, як завжди.

От тільки Елая це не переконало. Підступивши ближче до Двейна, він приклав долоню до його чола, й цілком щиро поцікавився:

— Ти не захворів?

Цикнувши, мій помічник легенько ляснув його по руці, щоб нагадати практиканту про особисті кордони.