5.2

Торн похитав головою, потираючи шию. Він здавався розгубленим.

— Не думав що ти захочеш додати до контракту умову, що забороняє тобі виходити заміж на термін дії контракту. Більшість жінок назвали б мене варваром за саму тільки пропозицію.

— Мабуть, інші жінки знаходяться у більш… Сприятливих умовах для щасливого шлюбу, ніж я, — гмикнула я, знизавши плечима, — В мене ж більше шансів стати жертвою інтриг моєї мачухи, ніж знайти кохання.

— А якщо ти передумаєш?

— І вирішу вийти за лорда Рама? — я не витримала, приснувши від сміху, а тоді похитала головою, — Це навряд, Ваша Високосте.

— Я не мав на увазі його. У світі повно пристойних хлопців та чоловіків. Що як ти закохаєшся в когось і побажаєш вийти заміж раніше?

Я виразно вигнула брову, не розуміючи чому його взагалі це хвилює? Як на працедавця, він забагато думав про моє гіпотетичне заміжжя. Та, звісно, я б не посміла промовити цього вголос.

— Гадаю, якщо я зустріну когось, кого аж так сильно покохаю, він зможе зрозуміти мене і почекати рік-другий. Ким би він не був, він зрозуміє. А якщо ні — значить я закохалася не в того. Хай там як, я нічого не втрачаю.

Якийсь час Торн пильно вдивлявся у моє обличчя, ніби чекав побачити в ньому сумнів, та я була не в тому становищі, щоб вагатися.

— Гаразд. Я додам цей пункт у наш договір, — зрештою погодився він, і я зітхнула, не приховуючи полегшення.

Так би одразу.

— Маєш ще якісь умови? Побажання?

— Ні, Ваша Високосте, нічого такого. Ваша пропозиція надзвичайно щедра. З мого боку було б жахливою невдячністю не оцінити цього.

Хоча, звісно, я воліла б уникнути зайвої уваги. Нехай цей флірт, мабуть, звичайна справа для принца, мені краще триматися із ним якомога холодніше. Я тут, щоб працювати, навіть якщо він надав мені цей шанс лише через жалість. Не варто усе ускладнювати.

— Добре. Тоді, якщо ти готова… Почнемо? — його проникливий погляд зупинився на мені, і я знову відчула той жар. Геть недоречна реакція у моїй ситуації.

— Звісно, — я кивнула, відводячи погляд, чекаючи доки він внесе зміни в угоду, а тоді ще кілька хвилин перечитувала умови, перш ніж поставити свій підпис.

На відміну від носіїв магії, я не могла присягнути своєю силою, тож мені довелося вколоти пальця, щоб скріпити її. Торн був дуже обережним, коли робив це, а тоді навіть позичив свою хустинку. А я не могла не думати про всіх тих бідолашних жінок, чиї серця вкрала його усмішка.

Як і про те, що я не хочу поповнювати їхні ряди. Нізащо.

— Ось так, — принц посміхнувся, скручуючи документ та скріплюючи його печаткою. А тоді вийняв зі свого стола невеличку скриньку — таку, в яких зазвичай зберігають прикраси, — А тепер час виконати першу умову.

Я не мала б так хвилюватися. Особливо після того, як Торн пояснив мені, що ця процедура не має нічого спільного із тим, що описують у любовних романах. Та йому однаково доведеться бути близько до мене. Аж занадто близько.

Торн підвівся та обійшов стіл, аж поки не зупинився просто біля мого крісла. Знизу він здавався ще вищим, хоча йому і без того не бракувало зросту.

— Ти готова? — тихо спитав він, і я відчула, як тілом пройшлася хвиля сирот від його голосу. Навіть пальці ніг підігнулися.

Я не була впевнена щодо звучання свого голосу у той момент, тому просто кивнула, сподіваючись, що не надто сильно шаріюся.

— Добре, простягни мені свою руку. Долонею догори.

Я зробила, як він казав, намагаючись не дивитися йому в очі. Здавалося, йому вистачить одного погляду, щоб дізнатися про що я думаю.

І все ж… я не змогла втриматися.

Торн обережно відсунув рукав моєї сукні, оголюючи руку трохи вище запʼястка. Тоді вийняв зі скрині тонкий браслет з сонячним каменем,  зімкнув на моєму запʼястку, накрив його долонею й зашепотів заклинання забутою мовою. Під його долонями спалахнуло яскраве тепле світло, і я не могла відвести від нього очей.

За мить запʼясток почало поколювати, а тоді від нього по всьому тілу почало розливатися тепло, викликаючи приємне тремтіння.

Коли усе закінчилося, за кілька хвилин, моя шкіра на руці була вкрита золотим візерунком. Це був слід його магії.

Перш ніж відпустити мою руку, Торн провів пальцями по мітці, і мені забракло повітря. Лише тоді я зрозуміла, що увесь цей час практично не дихала.

— Зовсім не страшно, правда? — хрипко прошепотів він, схиляючись наді мною, — Дихай, Серра, бо інакше мені доведеться робити тобі штучне дихання.

— Ваша Високосте, ви обіцяли більше не фліртувати зі мною! — обурено нагадала я. Однак його посмішка нікуди не зникла.

— А хіба це флірт? — невинно поцікавився принц, — Я лише дбаю, аби моя помічниця не задихнулася…

В такому разі йому не слід так шепотіти до мене, інакше я зомлію… Боги, за що мені це?

— В цьому немає жодної необхідності, — пробурмотіла я, ховаючи мітку під довгим рукавом й відвертаючись, — Я почуваюся цілком нормально. І, якщо ваша ласка, готова приступати до своїх обовʼязків.