РОЗДІЛ 5

Серра

Я досі стояла до нього спиною, важко дихаючи й намагаючись заспокоїти здичавіле серце. Близькість принца відчувалася, ніби тепло від вогню. Навіть шкіру поколювало, й тіло вкрилося сиротами, як від весняного вітру. Ще ніколи я не почувалася ось так, як зараз.

Не встигнувши усе як слід обміркувати, я крутнулася на місці та опинилася обличчям до обличчя Торна. В небезпечній відстані від його губ та зрадливих неприйнятних думок.

— Будь ласка, Серро, — повторив він. В очах принца застигло благання.

Я глитнула. Відступати не було куди, та чомусь мені не було страшно. Лише хвилююче.

Торн прибрав руку та стиснув губи у тонку лінію. До благання додався жаль.

— Гаразд, — зітхнула я, майже впевнена у тому, що пошкодую про це рішення. Можливо не зараз, можливо згодом, однак це точно не доведе до добра, — Я повернуся. Але, будь ласка, поводьтеся професійно.

— Звісно, — він відступив від мене на крок, і жар зник... Ні, зачаївся глибоко всередині, ніби ворог. Нагадування про мить, коли я дозволила собі уявити щось непристойне. Щось, про що вважалося неприйнятним навіть читати, однак усі молоді служниці потай передавали такі книги з рук у руки, аж поки вони не доходили до мене.

Коли між нами знову опинився стіл, я відчула себе трохи спокійніше. Впевненіше. Та однаково було достатньо одного погляду на Торна, щоб серце знову збилося з ритму.

Наступні кілька хвилин я намагалася не звертати на нього уваги, й натомість сконцентруватися на умовах нашої угоди. Крім мітки, що повʼязувала мене з принцом, там також було зазначено, що я присягаюся життям не зраджувати Торна та королівство у жодний спосіб, а також зобовʼязуюся зберігати в таємниці усю інформацію, яку дізнаюся в той чи інакший спосіб. І також…

— Це справді так необхідно? — спитала я, звівши погляд на нього.

Торн всміхнувся, анітрохи не збентежений моєю реакцію на останній пункт, що зобовʼязував мене дбати про власне здоровʼя, їсти принаймні тричі на день та спати по вісім годин, і доповідати Торну або королівському лікарю про будь-які зміни у самопочутті.

— Я казав, що дбатиму про тебе, — промовив він з невинною посмішкою, та мене вона не вразила. Я відчувала дивну суміш розгубленості, вдячності, сорому та роздратування.

— Так, але це… Я ж не дитина! Сумніваюся, що ви контролюєте сон та прийом їжі в інших слуг.

Мій пекучий погляд не змінив його рішення.

— Маєш рацію, цим займається управляючий. Та, оскільки ти працюватимеш безпосередньо на мене, це мій обовʼязок.

Я зробила повільний вдих та видих, намагаючись опанувати себе. Заспокоїтися.

— Ваша Високосте, вам не здається, що це трохи занадто? — удавано-спокійним тоном спитала я.

— Анітрохи, — він досі сяяв посмішкою, і в мене зʼявилася дурна ідея кинути у старшого принца хустинкою… Або ж чимось важчим.

Звісно, про це навіть не йшлося. Я ще хочу пожити на цьому світі. Але ніхто не міг заборонити мені мріяти.

— Я не згодна.

— Що ж, дуже шкода. Але це не обговорюється. Я не можу допустити, щоб моя помічниця раптом знепритомніла від втоми та недоїдання.

— Я ніколи не непритомнію! — заперечила я.

— Сподіваюся, що так і буде надалі. Але я не зміню цього пункту, — рівним тоном промовив він, трохи нахиливши голову. Його зелені очі, здавалося, дивилися мені просто в душу, й мені забракло повітря.

Щоки знову запашіли, спалахнули, наче хтось запалив смолоскип. Він бентежив мене. Ця його турбота, флірт, погляди… Торн майже не торкався мене відколи змастив мої руки цілющою маззю, та здавалося, ніби він був усюди.

Та збентеження доволі швидко витіснило роздратування.

— Ви обіцяли компроміс, — нагадала я, суворо пропалюючи його очима.

— Я казав, що ми спробуємо його досягнути. І я досі цього хочу. Але твоє життя та здоровʼя у пріоритеті.

— Чому вас це так хвилює?

Я не памʼятала, щоб батько чи мачуха піклувалися так навіть про одне одного, що вже казати про слуг? Старша служниця могла наказати комусь відпочити, якщо він був надто хворий, щоб запобігти розповсюдження хвороб серед слуг та господарів, але не більше.

Торн склав руки на міцних грудях, і я мимоволі згадала нашу першу зустріч, коли він був у шкіряній броні та масці. Низом живота пройшла гаряча хвиля.

Всесильні Боги… Добре, що він не чує моїх думок.

— Я вже казав, я дбаю про своїх людей. Звісно, я дбатиму про свою помічницю. Однак, якщо ти хочеш додати якийсь інший пункт до нашої угоди…

— Я хочу пункт, що офіційно захищатиме мене від одруження.

Це зізнання вирвалося з мене без вагань.

Хоча я цінувала заступництво принца, не мала сумнівів у тому, що мачуха і лорд Рам можуть спробувати обійти його. Примусити мене. Зрештою, це для них вже звична справа.

— Ти маєш на увазі…

— Принаймні на кілька років, якщо я зможу протриматися стільки на позиції вашої помічниці, — швидко додала я, — Сподіваюся до того часу лорд Рам відступиться від цієї ідеї, а мачуха змириться із втраченою вигодою. Якщо ні, я втечу так далеко, що вона до мене не дотягнеться.