4.3

Мачуха Серри не змусила себе довго чекати. Вона практично вплила до мого кабінету, зі впевненістю королеви. Й, зважаючи на те, яка жінка останньою носила цей титул, це був геть не комплімент.

Герцогиня була чистокровною ельфійкою. Висока, граційна, впевнена, з довгим золотавим волоссям, гострим підборіддям та холодним, бездушним поглядом.

Десь такою я собі її і уявляв.

— Вітаю, Ваша Високосте, — герцогиня всміхнулася та присіла в бездоганному реверансі, — Дякую, що прийняли мене.

— Вітаю, леді, — за інших умов я б підвівся, та зараз лише кивнув, вітаючи її. Якщо герцогиня й була невдоволена таким холодним прийомом, вона цього не показала. На її губах досі сяяла фальшива усмішка.

Я знав навіщо вона прийшла. Принаймні здогадувався, але не збирався полегшувати її завдання, чекаючи доки вона наважиться заговорити першою.

Лють після зустрічі із візничим досі не вшухла, і я був впевнений, протримається ще довго, тож на місці цієї пані я дуже обережно добирав би слова.

— Справа у тому, що моя пасербниця зникла. Ми з чоловіком місця собі не знаходили. Юна дівчина, сама-одненька… А сьогодні ми отримали листа, й дізналися, що ви… Найняли її?

— Саме так, найняв, — відказав я, з ледь помітною посмішкою, лиховісною, яку хтось помилково міг би прийняти за мʼяку, — Вона дуже вправна і розумна дівчина. Ви добре її виховали.

Герцогиня не стрималася, цокнула язиком та наморщила носа, не взмозі приховати власне невдоволення. Та, сполохавшись від мого пильного погляду, повернула обличчю фальшивий доброзичливий вираз.

— Так, Ваша Високосте, моя пасербиця справді дуже… Старанна. Однак ви мусите знати, що вона необдарована…

— Мені про це відомо.

— О… — губи герцогині здивовано округлилися, в очах зʼявилася розгубленість. Схоже, не такої реакції вона від мене чекала, і не була готова до такої відсічі. Вона знервовано облизала губи, намагаючись вигадати, як діяти далі.

Мабуть, герцогиня настільки зневажає необдарованих, що підсвідомо чекає цього від усіх. Не дивно, що бідна дівчина не повірила мені, що я її найняв, коли її ростила така змія.

— Розумію ваше занепокоєння, — провадив я далі, — Я також хвилювався б за власну доньку, але я запевняю вас, що Серрафіма саме там, де має бути. Звісно, тут про неї як слід дбатимуть, як про кожного, хто працює на королівську родину. І ставитимуться з повагою, незалежно від дару.

— Але, ваша високосте, вона заручена… — жінка насупилася й стисла кулаки над колінами. Ледь-ледь, проте я помітив, бо слідкував за кожним її рухом. Спостерігав, наче за здобиччю.

— Хіба? — я вигнув брови, вдаючи здивування, й герцогиня подалася уперед, хибно прийнявши мою реакцію за шанс для себе.

— Саме так, Ваша Високосте. Бачте, дівчинка трохи розхвилювалася й втекла незадовго до весілля. Вона заплуталася. Її наречений дуже засмучений її зникненням. Але весілля однаково відбудеться. 

— Та невже? — я поклав лікоть на крісло та підпер щоку вказівшим пальцем, — Як цікаво! Бо я маю іншу інформацію…

Герцогиня була доволі блідою від народження, та я однаково помітив, як вона пополотніла. Її страх перед викриттям, перед моїм гнівом, дратував мене.

Яке вона мала право сидіти тут і вдавати з себе жертву, коли стільки років знущалася з безневинної дитини, а тоді, коли та підросла, і стала гарною дівчиною, підклала її під якогось мерзотника?

— Але, Ваша Високосте, я не розумію… Про що ви говорите? Я б ніколи не подумала брехати вам, мій принце…

Мій крижаний погляд змусив її замовкнути. Вона знову схилила голову й сховала очі. І добре, бо я не був впевнений, що ще довго зможу терпіти таке нечуване нахабство.

Звісно, мені й раніше брехали просто в очі. Корона на голові, як і королівська кров, не гарантують чужої відвертості чи порядності. Я не настільки наївний, щоб вірити у це. Але я вперше відчував через це таку лють.

Втім, навряд моя лють була б меншою, якби герцогиня була зі мною відвертою. Навіть покаяння не могло виправити років страждань, яких вона завдала Серрафімі, та того приниження та страху, які вона пережила. 

Це змусило її втекти з дому. Якби ми не втрутилися, вона потрапила б у біду, як інші жертви. Зникла б у невідомому напрямку, й розділила б їхню гірку долю.

І все через ненависть цієї жінки. Через те, що та не змогла прийняти зраду чоловіка, й вилила це на безневинну дитину.

— Годі брехні, — холодно промовив я, — Мені відомо як ви ставилися до пасербиці.

Герцогиня гнівно примружилася, й прошипіла:

— Ваша Високосте, не знаю, що вам наговорило це дівчисько, але усе це брехня! Це просто наклеп! Я завжди піклувалася про неї!

— Я бачив її руки, — цього разу мій голос бринів від люті, — Навіть в моїх лицарів долоні ціліші. Я також знаю як лорд Рам повівся з нею, як вона просила вашої допомоги, і як ви знову штовхнули її назустріч цьому мерзотнику. Саме тому мій батько особисто скріпив заборону про наближення до Серрафіми для нього та вашої родини. Ви не можете бачитися з нею без мого дозволу. Заручини скасовано.