3.4

— Можна тебе про дещо запитати? — обережно промовила я. Нора кивнула.

— Звісно, пані. Питайте. Я тут заради того, щоб дбати про вас, в тому числі допомогти вам з адаптацією у палаці.

Я закусила губу, не впевнена як краще почати, й зрештою видихнула:

— Його Високість... Який він чоловік?

На мить вона заціпеніла, тоді якось дивно подивилася на мене, й у її очах відбився жаль.

— Ви можете не боятися, пані. Його Величність порядний та добрий. Він ніколи не скривдить жінки. Або будь-кого слабшого, хто не робив нічого поганого. Він дбає про своїх підлеглих. Тут ви у цілковитій безпеці, обіцяю вам.

Я відчула полегшення. Справжнє полегшення, від якого ледве не розплакалася, ніби до цього не могла по-справжньому дихати. Можливо так воно і було.

— Дякую, — видихнула я, — мені було важливо це почути. Справді.

— Ох пані...

— Ти ж однаково не називатимеш мене на ім'я? Навіть після того, що я тобі розповіла?

— Ніяк не можна, пані, — заперечила Нора. Та все ж мені почулася усмішка у її фразі. Її голос вже не був таким суворим, як напочатку. І я усміхнулася у відповідь.

— Що ж, якщо передумаєш, я буду дуже рада.

— Ви ж знаєте, це неприпустимо, — дівчина похитала головою, та чомусь від її відмови стало тепліше у грудях.

Можливо ми все ж таки потоваришуємо?

— А що ви думаєте про Його Високість? — раптом спитала вона після короткої паузи.

Я здивовано кліпнула, тоді на мить занурила підборіддя у теплу мильну воду, й зітхнула.

— Він здається доброю людиною. Хоча за сьогодні сталося забагато, щоб дійти якихось висновків… Він здавався справді обуреним, коли почув мою історію, й запропонував цю посаду, хоч я і розумію, що навряд буду достатньо компетентною. Адже Його Високість міг обрати досвідченого та сильного мага. Когось, хто довго і старанно працював.

Служниця ненадовго затримала погляд на моїх долонях, на мить стиснула губи у сувору лінію, а тоді промовила:

— На мою думку, пані, ви працювали як ніхто.

Я вдячно всміхнулася.

— Ти дуже добра, Норо. Та, боюся, це не та праця, якою можна заслужити таку важливу посаду. Його Високість просто пожалів мене, і я вдячна, проте… Це не моє місце.

— І все ж він обрав саме вас. Знаєте… Насправді Його Високість сам чимало працює. Він ніколи не шукав собі помічника, щоб перекласти на когось свої обовʼязки, і, мабуть, ви маєте рацію щодо його мотивації. Та, що б ви для нього не робили, щоб полегшити тягар Його Високості, він буде вдячним.

“Тобто робити що я можу, так?”

Це тільки посилило моє сумʼяття.

Я не звикла приймати чужу допомогу та доброту, не маючи змоги відплатити, а це сталося вже двічі за сьогодні.

Ці думки підштовхнули коліщатка тривоги. Старша служниця, чи все з нею буде гаразд? Що як мачуха дізнається про те, що та допомогла мені? Що, як ні, але однаково вирішить покарати жінку, бо я втекла?

Вона була першою, хто добре поставився до мене в тому домі, невже вона поплатиться через це?

Треба буде якось дізнатися чи з нею усе гаразд, й чи вона досі працює в тому домі. Бо, якщо ні… Що ж, я поверну їй кожну монету.

Ні, я в будь-якому разі їх поверну. Вона, певно, довго відкладала їх зі своєї зарплатні… І все ж віддала. Чому?

Я не мала відповіді на це питання.

Можливо їй також було мене шкода. Через байдужість батька і жорстокість мачухи, через відсутність дару…

Чомусь від цих думок ставало гірко.

Якби ж в мені була хоч краплинка магії! Усе могло б бути інакше! Я б могла закінчити академію та отримати хорошу роботу. Можливо батько навіть трішечки звертав на мене увагу. Можливо він пишався б мною…

Можливо…

Але я цього ніколи не дізнаюся, бо Боги не обдарували мене. Вони оминули мене своєю ласкою, хоч в мені й текла ельфійська кров. Отже, я не мала ніякої цінності для роду. Для батька. Для потенційних працедавців.

Благодійність — от чим це було.

Мене пожаліли. Спочатку батько, тоді старша служниця, тепер Його Високість і, зрештою, навіть Нора. І це усвідомлення обернулося нудотним пустотливим відчуттям у шлунку.

Я цього не хотіла. Не хотіла бути помічницею просто про людські очі, щоб Торн мав причину тримати мене поруч та забезпечувати мою безпеку. 

Я прагнула довести, що здатна на щось, нехай і без магії. Показати, що можу бути корисною. Хоч і не знала чи це справді так, адже не мала жодного уявлення про те, чим мені доведеться займатися.

Якби мене спитали вчора про те, чим, на мою думку, займається помічниця Його Високості, я б відповіла, що вона, певно, зустрічає відвідувачів перед його кабінетом, й супроводжує його на всіх важливих подіях чи зустрічах. Але зараз…

Після того як Його Високість удав розбійника у лісі, щоб зупинити та заарештувати викрадачів, надягнув маску та рукавиці, й навіть звʼязав мої запʼястки… Я вже не знала що й думати.