РОЗДІЛ 3

Серра

Відколи служниця Його Високості супроводила мене до відведених покоїв, я не знаходила собі місця. Не лише тому, що до них майже одразу завітав інший служник, щоб оцінити мій кошик з речами, навіть не зазираючи всередину, й заявив, що мені потрібно придбати геть усе.

Звісно, мої заперечення нікого не цікавили, і гроші, які я запропонувала виділити спеціально для придбання необхідних речей, в мене не взяли.

Загалом, зрозумівши, що я не збираюся доповнювати список бажаними речами, мене з моїми недолугими спробами його скоротити просто ігнорували.

Тим часом, як одні слуги зняли з мене заміри для одягу та взуття, інші принесли чай із канапками, а тоді й повноцінну вечерю: рагу з тушкованими овочами, м’ясом та грінками. Воно було запашним та таким апетитним, що мій рот миттю наповнився слиною, а живіт згадав, що востаннє я їла зранку, і то були такі скудні крихти, що давно розщепилися у моєму шлунку.

Після цього я не могла думати вже ні про що, крім їжі, і була згодна на будь-що, тільки б мене залишили у спокої разом з мискою та ложкою.

Нарешті, це сталося. Рагу було таким смачним, що я з’їла все до останньої крихти, і заледве стрималася, щоб не попросити добавки. Зрештою я сказала собі, що не варто об’їдатися на ніч, особливо коли до цього не їла цілий день. Шлунок за це не подякує, й не варто їжу переводити.

Зітхнувши, я провела тоскним поглядом порожню тарілку, коли служниця прийшла забрати брудний посуд, й, розкинувши руки, впала спиною на м’яке широке ліжко.

Я на такому ніколи навіть не сиділа, не те щоб спати. Ліжка для служниць в домі батька завжди були вузькими та твердими, мов лава. Часом я прокидалася, й відчувала себе конем, що тягнув на спині вісім мішків з картоплею — настільки усе боліло.

А тепер… Це моя кімната.

Можливо ненадовго, можливо лише на місяць, якщо, звісно, Торн не вирішить, що йому не потрібна помічниця-нездара, і не вижене мене раніше. Але я тут житиму й спатиму, в теплі та безпеці.

Якби він сьогодні не втрутився, не замаскувався під того розбійника, де б я зараз була? Чим би усе закінчилося?

Певно, чимось дуже недобрим.

Звісно, я була йому дуже вдячна, й усвідомлювала наскільки мені пощастило зустріти не лише небайдужого чоловіка, а й спроможного допомогти. Але відчувала, що глибоко всередині засіло хвилювання.

Чи можна бути таким добрим до когось, нічого не очікуючи натомість? Чи не виявиться плата завеликою?

Торн здавався гідним. Тим, хто не буде використовувати свою владу, щоб нашкодити мені. Та чи це справді так?

Якщо я щось і розуміла в цьому житті, то це те, що не всі погані люди здаються поганими на перший погляд. Іноді вони скидаються на добрих, порядних та чемних, справедливих людей. Але усе це маски. Солодка брехня, щоб заманити жертву в їхні тенета.

Я бачила, як інші люди потрапляли у них та губилися. Я сама колись вірила у доброту мачухи. Була наївною маленькою дівчинкою, що втратила маму і вірила, що батько та його дружина любитимуть мене так само як колись любила вона.

Дурна маленька Серра.

Тепер вона виросла, і вже не вірила у казки. І все ж… Усе це жахливо нагадувало казку.

Прекрасний принц, що рятує головну героїню й закохується у неї з першого погляду ​​— який жорстокий обман! Хіба можна вселяти віру у такі дурниці в голови маленьких дівчаток? Краще б їм знати, що світ повний жорстоких та нечесних людей. В ньому повно несправедливості. І покладатися у цьому світі слід на власні сили.

Можливо тоді дорослішання не було б для них таким болючим.

Зітхнувши, я втупилася у стелю, прикрашену ліпниною та намальованим зоряним небом.

Коли востаннє мені доводилося ось так відпочити до настання суцільної темряви? Вже і не пригадаю… Навіть в дитинстві мачуха завжди знаходила для мене роботу, не дозволяючи довго ледарювати. Я не мала часу ані перепочити, ані почитати книгу. Подеколи не мала часу навіть поїсти, адже мала виконати завдання мачухи, байдуже скільки годин воно в мене забере, чи що інші служниці, що володіли побутовою магією, впоралися б з ним за кілька хвилин.

Інколи я замислювалася над тим, що це неправильно. Що для мене могли б знаходити якусь іншу, посильнішу роботу. Та я знала, що, якщо поскаржуся, мачуха лише висварить мене, або, чого доброго, знову дасть ляпаса.

Коли трохи подорослішала, я зрозуміла чому вона мене ненавидить. Бо в батька був роман з моєю мамою. Байдуже, що її думка теж нікого не хвилювала. Він зраджував своїй дружині. І я — живе підтвердження цієї зради. Ще й копія своєї матері. Служниці, чиє обличчя мачуха була змушена споглядати кожного дня.

Звісно, в цьому не було моєї провини. Я не обирала де мені народитися, і не могла вплинути на те, що в моїх батьків був звʼязок. Та почуття дещо складніші за розум.

Особливо ненависть чи почуття провини.

Мабуть, мені було трохи її шкода. І соромно через самий факт мого існування. Тому я довго терпіла знущання, кажучи собі, що усе гаразд, що це просто праця. Так, важка. Так, мені бувало боляче. Але ж усі працюють. Усі докладають зусиль, і це правильно. Так і має бути.