2.3

Але для початку треба було зробити щось з її руками. Справа не в зовнішньому вигляді, звісно, але деякі рани були досить свіжими, і, я був готовий закластися, боліли.

А герцог не подбав навіть про таку дрібницю, як лікування власної доньки.

— Посидь тут трохи, — попросив я, змусивши себе відпустити її пальці, а сам закрокував до невеликої аптечки, яку тримав у своєму кабінеті, відколи заступив на службу до слідчих.

Як майбутній король, я мусив не лише закінчити академію, а й пройти службу, перш ніж посісти трон. Правитель — не той, хто відсиджується у безпеці та теплі тронної зали, а й той, хто може стати плечем до плеча зі своїм народом. Захищати. Слухати.

Звісно, не всі завдання були безпечними. Траплялися і серйозні травми і легкі порізи, з якими не хотілося займати вічно зайнятих цілителів. Тож я навчився дбати про себе самостійно.

Цілюща мазь була саме там, куди я її поклав, коли востаннє оновлював свої запаси, тож пошуки не забрали багато часу.

Підхопивши баночку, я повернувся до столу, до крісла, в якому сиділа розгублена дівчина. Присівши біля неї на коліна, я відкрутив кришку, зачерпнув трохи мазі двома пальцями, й простягнув їй іншу долоню, чекаючи, доки вона покладе в неї руку.

— Ваша Високосте, це зайве… — спробувала заперечити Серра, та миттю замовкла, щойно побачила мій похмурий погляд.

— Серро, — рівним, твердим тоном промовив я, — Моя помічниця не ходитиме зі зраненими руками. Ймовірно тобі доведеться зустрічати відвідувачів, що прийдуть, щоб завітати до мого кабінету, й передавати важливі листи. Люди не мають думати, ніби я не здатен подбати про тебе. Тому, будь така ласкава, не ускладнюй мою роботу.

Я не любив тиснути, навіть на підлеглих, проте часом, як ото зараз, це було необхідно.

На щастя, цього разу Серра не сперечалася. Послухавши мене, вона дозволила мені по черзі обробити її руки, змастивши тонким шаром цілющої мазі, що трохи холодила шкіру.

— Ну ось і все, — всміхнувся я, закрутивши кришку мазі, — Гадаю, за кілька днів усе минеться. На ніч треба нанести ще.

— На ніч? — вона зашарілася. Мабуть, сама думка про те, щоб зустрітися зі мною о пізній годині, була для неї тривожною. Враховуючи її досвід, це, мабуть, не дивно.

— Так, — я обережно вклав баночку в її долоню, — Нанеси тонким шаром просто перед сном, а потім зранку. Вона добре працює, але, на жаль, не миттєво.

— О, — вона помітно розслабилася, — дякую.

Я похитав головою.

— Ти не мусиш дякувати через такі дрібниці. Як твій начальник, я завжди дбатиму про твоє здоровʼя. Тому, якщо щось тебе турбуватиме, ти зобовʼязана ділитися цим зі мною чи штатним цілителем. Я подбаю про те, щоб цю умову внесли у наш робочий контракт.

Румʼянець знову торкнувся її обличчя, і навіть гострих кінчиків вух.

— В цьому немає потреби…

— О, я не згоден, — гмикнув я, повертаючись у своє крісло, — Те, що ти вважаєш це неважливим, І є причиною, з якої мені доведеться так вчинити.

Її очі лиховісно зблиснули, губи дівчини стиснулися у тонку лінію, коли вона ображено засопіла. Це було доволі мило.

— Я не дитина.

— О, я це бачу, — запевнив її я, й, з якоїсь причини вуха Серри спалахнули ще яскравіше.

— Що ж, — вона рішуче підвелася з крісла, стискаючи у долоні баночку з маззю, — В такому разі, Ваша Величносте, якщо дозволите, я піду виконувати ваш перший наказ.

— Ах, так… Речі… — я схвально кивнув, широко всміхаючись, попри те, що для неї це було просто приводом забратися з мого кабінету, — Звісно, Джанет супроводить тебе до твоїх кімнат.

Її погляд спалахнув сумішшю гніву та сумʼяття.

— Мені вистачить і кутка в крилі для слуг.

— Аж ніяк.

— Але…

— Кожен з моїх слуг має особисту кімнату, або власний дім десь в місці, Серро, тож не знаю про який куток ти кажеш, але моя помічниця не спатиме в коморі просто через власну скромність.

Звісно, я не мав нічого такого на увазі, та лише на мить, коли я згадав про комору, в її погляді промайнуло щось таке, що моє бажання відкрутити герцогу голову стало майже нестримним.

Сором. В її очах був сором, бо вона, мабуть, там і спала в герцогському домі.

Темряво, коли я думав що її ховали в підвалі, я мав на увазі не це!

Я не міг спитати її про це, бо вона і без того почувалася достатньо розбитою. Проте я міг спитати в декого ще…

— Як накажете, Ваша Високосте, — ледь чутно промовила Серра, а тоді, низько опустивши голову, практично вилетіла з мого кабінету.

Слідом за нею до мого кабінету увійшов Харм. Ковзнув, нечутний та непомітний, наче тінь, й низько вклонився.

— Маєте розпорядження, Ваша Високосте? — спитав він. Погляд чарівника, як завжди, лишався сповненим криги. Не впевнений чи бачив бодай раз людські емоції на його обличчі.

— Так. Прослідкуй за тим, щоб Серру розмістили ближче до мого кабінету, і забезпечили усім необхідним. Також дівчині потрібен заспокійливий чай та вечерю.