РОЗДІЛ 1

Кожному, хто важко працює.

Серра 

— Ти — дурне, невдячне дівчисько! — горлала мачуха, відвісивши мені ляпаса, поки я стояла, опустивши голову, — Лорд Рам був таким добрим до тебе, він погодився на ці заручини попри те, що ти — лише донька коханки! І така твоя вдячність?!

Якщо спитаєте мене, це було того варте. Не кожного дня трапляється нагода поставити на місце огидну свиню, що вважає себе володарем світу, й не рахується із думкою жінки, коли лізе в її декольте.

Навіть якщо після цього доведеться мати справу із лихою мачухою.

Моє життя в цьому домі ніколи не було схоже на казку. Принаймні не на ту казку, яку розповідають на ніч дітям. Чи старим зі слабким серцем.

Відколи мама померла і батько забрав мене до свого дому чи-то через жалість, чи то через почуття провини, і я вперше зустрілася з леді Харп, вона робила усе, щоб зробити моє життя нестерпним.

Мені не було і семи років, коли я почала виконувати роботу разом з іншими служницями — такими ж, як моя мати. Але це було непогано. Вони були добрими до мене. Принаймні переважна більшість.

Звісно, як і будь-де, бували виключення, та й головна служниця бувала справжньою відьмою. Але я не боялася роботи. Кілька мозолів та біль у ногах — дрібниці в порівнянні з постійними кпинами, докорами та образами, якими мачуха сипала у мій бік за кожної нагоди.

Батько ніколи не втручався. Гадаю, йому було легше не помічати. Чи, можливо, йому просто не було до мене діла.

Мачуха любила нарікати, що я мушу бути вдячною, що мене, нездару, не залишили голодувати на вулиці, і я була. Я не чекала більшого. Мене цілком влаштовувало працювати й жити своїм тихим життям…

Доки не зʼявився цей мерзотник, і мачуха не покликала мене до себе в кабінет, щоб повідомити “радісну новину”.

Мене вирішили продати йому, наче свиню на ярмарку. Звісно, моєї думки ніхто не питав. Але, якби спитали, я б сказала, що краще вдавлюся старим черевиком, аніж вийду заміж за цю мерзоту.

Втім, я знала, що сперечатися з мачухою марно. Тож усе, що мені залишалося, це переконати лорда Рама в тому, що я йому не потрібна.

Нагода, щоправда, випала набагато раніше, ніж я очікувала.

Незабаром після того, як мачуха розповіла мені про те, що лорд Рам просив моєї руки, вона викликала майстриню, щоб підігнати по моїй фігурі кілька пристойних суконь, і того ж вечора він заявився до маєтку, щоб познайомитися зі мною.

Якщо можна так сказати, враховуючи те, що він від самого початку кидав на мене огидні масні погляди.

Тепер лорд Рам був змушений вдатися до маскувальних чарів, щоб приховати від усіх навколо синець, котрий я залишила під його лівим оком, і помітно накульгував, тримаючись за свою постраждалу чоловічу гордість. А я… Я терпіла чергову істерику мачухи.

— Він ліз до мене, — промовила я, не підводячи погляду, — До весілля.

— То раділа б, що він проявив до тебе інтерес! — випалила вона, не приховуючи гніву.

Звісно, мачуха не пристала на мій бік. Я цього і не чекала. Зрештою, я ніколи не була аж такою наївною, щоб сподіватися на добре ставлення до себе.

Стиснувши губи, я проковтнула образу. Що ще мені лишалося? Я не мала дару. Не мала власних грошей. І знала, що мені буде важко влаштуватися навіть прибиральницею, адже зазвичай наймачі віддають перевагу побутовим магам, бо ті можуть працювати швидше та ефективніше. 

Якщо мене виженуть, мені, ймовірніше за все, кінець.

Пригладивши темне, зібране в ідеальну зачіску волосся, мачуха подивилася на мене так, ніби я була брудом під її черевиками, й холодно промовила:

— Гадаю ти не усвідомлюєш свого становища, Серра. Ти тут тільки тому, що ми з твоїм батьком це тобі дозволяємо. Лорд Рам дуже важливий діловий партнер твого батька. Те, що ти йому сподобалася, це дарунок долі. Бо така, як ти, за інших умов ніяк не могла б розраховувати на таку чудову партію. І те, як ти посміла образити його, осоромивши свою родину… Не заслуговує на прощення. Однак, після того, як я поговорила із ним, він погодився пробачити тобі твою… ексцентричність, і зберегти заручини.

Її останні слова змусили мене заціпеніти. Здавалося, ніби хтось вибив усе повітря з моїх грудей, і лише шок стримав мене від того, щоб зігнутися навпіл.

— Що?.. — хрипким, майже нечутним голосом спитала я.

Це, певно був якийсь жарт. Це не може бути правдою. Жоден чоловік не пішов би на це після такого приниження!

Та зла, отруйна посмішка, що викривила губи мачухи, підказувала, що це не жарт. Вона казала правду.

Ця жінка, що ненавиділа мене, відколи я зʼявилася на порозі цього дому, і мріяла позбутися, нарешті отримала свій шанс, і не збиралася його змарнувати. Вона справді віддасть мене цьому огидному слимаку.

— Усе правильно. Ти можеш бути спокійна. Завдяки мені вдалося вирішити це невеличке непорозуміння. Звісно, усі ми очікуємо від тебе найщиріших вибачень. Особливо Його Світлість. Тобі варто забути про гордість, і згадати своє місце у реальному житті. Це твій шанс покращити своє становище та послужити на користь своєї родини. І цього разу ти приймеш його з усією належною вдячністю, — з натиском промовила вона, — А тепер геть. Бачити тебе не хочу.