Глава 16

На щастя, після того, як Полянський заманив мене у свій будинок, а потім спробував силою змусити залишитися там на ніч, мені на пошту приходить нова справа від юстиції й наступного дня замість офісу Артема я їду до себе.

Всередині мене все ще вирує злість на чоловіка. Цікаво, що він збирався робити у випадку, якби я погодилася залишитися в нього? Та і взагалі, навіщо було це все?

Іноді мені здається, що він поводиться нелогічно й сам не знає, чого хоче. А ось я знаю, чого хочу. Розірвати до біса наш контракт і більше ніколи не зустрічатися з Полянським. Але доводиться терпіти. Заради благих цілей. Залишилося ще трохи, й тоді замість суперечок за будинок у глухому селі я буду займатися справами впливових людей.

День минає швидко, я розбираюся зі своїми справами, призначаю зустріч із новим клієнтом, заходжу в сусідній кабінет, де розташовуються хлопці з охоронної фірми.

Ми вже два роки як знімаємо в одній будівлі сусідні приміщення й добре спілкуємось. Один із них навіть якось покликав мене на побачення, але я була шалено закохана в Андрія. А потім Денис познайомився з Ольгою, адміністратором керівної компанії бізнес-центру, і за місяць у них весілля.

А я залишилася одна.

Весь день від Артема не було жодного дзвінка, і я почала замислюватися, що особистий помічник не так вже сильно йому й потрібен. Навіть засумнівалася, а чи був він взагалі в нього до мене? Артем явно переслідує якісь свої цілі й у голову, як на зло, лізуть слова Андрія. Про те, що Полянський таким чином усього лише мстить йому.

Артем згадує про мене лише ввечері, коли я повертаюся додому після виснажливого дня.

— Алло? — перемикаю дзвінок на гучний зв’язок, оскільки за кермом машини цієї миті.

— Сашо, привіт, — нейтральним тоном керівника вимовляє він, немов учора між нами й не сталося жодних розбіжностей. І це не я розбила в пориві гніву дорогущу вазу в його будинку. — Сьогодні ми їдемо на виробництво, завтра в обід зустрічаємось із журналістами, вони хочуть зняти репортаж про нашу компанію. Поїдемо моєю машиною, оскільки дорога займе годин п’ять, ночувати залишимося там. Будь на стоянці бізнес-центру за годину. І візьми із собою одяг на дні два.

— Ну, дякую, що попередив заздалегідь, — їдко вимовляю я. — А саме тоді, коли я їду з роботи додому і збираюся вперше за день поїсти.

— Не хвилюйся, купимо все дорогою, я зараз дам розпорядження, щоб замовили щось із ресторану. Їдь одразу в офіс. Ми могли б, звичайно, полетіти літаком, але там погориста місцевість і немає нормальної посадкової смуги. Інженери зараз працюють над цим, до наступного року обіцяють усе зробити. Тобі там сподобається, у вільний від роботи час влаштую тобі екскурсію, — багатообіцяльно вимовляє він.

— Навіть не сумніваюсь. Але після екскурсії твоїм домом змушена відмовитися від твоєї пропозиції. Незабаром буду, і попереджаю тебе, Артеме, цього разу щоб без сюрпризів. Ще одна витівка як учора — і ми більше не побачимося. Я зможу вигадати як помститися Романову без тебе. Хоча від тебе теж користі жодної в цій справі.

— Не хвилюйся, сонечко, — солодким голосом, від якого починає нудити, вимовляє Полянський, — за тиждень буде вечірка для багатих снобів, ми запрошені. Я представлю тебе як свою наречену й почнуться веселощі.

— Не впевнена, що це гарна ідея, — сумніваюся я, — як це вплине на Романова?

— О, це ти просто не чула нашу з ним вчорашню розмову. Він бризкав слиною й наказав мені триматися від тебе якнайдалі, — хрипко сміється він.

— Ти бачився з Андрієм? Чому мені не сказав? — схвильовано питаю я.

— Не встиг. Ти занадто швидко пішла з мого будинку. Він був ініціатором розмови, й говорили ми тільки про тебе. Романов у люті. Схоже, ти добряче його зачепила. Шкода, що Тетяна теж. Хлопець, можна сказати, розривається. Я запропонував йому одружитися з вами обома, якщо він ніяк не може визначитися, — гмикає Артем.

І з його голосу я розумію, що розмова була далекою від дружньої. І що Романов встиг багато чого наговорити про мене.

— Ти можеш хоч на хвилинку бути серйозним? — роздратовано питаю я, намагаючись зрозуміти, що зі сказаного ним правда, а що ні.

— Я дуже серйозний, повір. А ще вчора за твоєю машиною був хвіст. Романов стежив за тобою до самого мого будинку. Напевно, вирішив переконатися, що ми й справді разом.

— Тому ти наполягав на тому, щоб я залишилася в тебе? — майнула в мене здогадка.

— М-м-м, ні, звісно. Мені просто було занадто самотньо в такому величезному будинку.

— В такому разі, в мене для тебе є вихід, — загадково вимовляю я.

— Ти вирішила переїхати до мене і скрасити мою самотність?

— Ні, я можу підшукати однокімнатку й тобі відразу ж стане занадто тісно в стінах квартири.

— Дякую за щедру пропозицію, але змушений відмовитися. Мені час, чекаю на стоянці.

— Артеме?

— М-м-м?

— А ти вмієш бути серйозним? Твоя поведінка зовсім не відповідає керівнику.

— Звичайно, вона не відповідає, адже я твій наречений, — сміється він. — Але якщо раптом захочеш пограти в керівника й підлеглу — я буду тільки за.