Глава 12

Артем

Всю ніч я не міг заснути, мріючи швидше зустрітися з Лавинською. Дивно, але щоб зрозуміти, що бажання володіти нею нікуди не зникло, мені просто потрібно було побачити її разок особисто.

Фото не відображували ні краплі тієї жвавості, харизми й твердості характеру, які завжди були їй притаманні. З фотографією не можна було поговорити, вона не передавала тепла її шкіри й смаку губ.

За минулі роки Саша розквітла і стала неймовірно привабливою жінкою. Вона схожа на рідкісну квітку, яку хочеться заховати від усіх, і той факт, що моєї квітки торкалися брудні руки Романова, мене неймовірно дратує.

Але я винен сам.

Те, що з Лавинською ми стали чужими одне одному до скреготу зубів — абсолютно моя провина. Я не маю права претендувати на неї після того, як відпустив її сім років тому. Але щось у ній тягнуло мене настільки, що я не зміг пройти повз на вечірці. Якщо не це наш другий шанс, то що тоді?

Я насилу опанував себе в номері готелю, щоб не накинутися на неї з натиском, змітаючи все на своєму шляху. Знав, що вона ще не готова. Один невірний рух — і я знову втрачу її. Тепер уже назавжди, адже зараз я для неї ніхто. Клятий зрадник, який колись посміявся з неї й розтоптав її почуття.

З роздумів мене вириває гнівний голос Поліни й стукіт чиїхось підборів у моєму кабінеті.

— Артеме, скажи своїй секретарці, що вона повинна впускати мене до тебе без усіх цих попередніх записів, — чую роздратованою голос Ліни й повертаюся в кріслі обличчям до входу, натикаючись поглядом на непрохану гостю.

— Артеме Станіславовичу, я говорила, що до вас не можна, — винувато опустила погляд Поліна. Вона свої обов’язки завжди виконує ідеально. Зокрема, не допускає в мій кабінет сторонніх осіб. — Мені викликати охорону?

— Ні, усе гаразд, йди працюй далі, — кивком вказую на двері й невдоволено дивлюся на Ліну, якої тут бути не повинно. — Ти пам’ятаєш правила, Ліно? — питаю дівчину, коли ми залишаємося вдвох.

— Звичайно, — гмикає вона, по-хазяйськи озирається на всі боки, а потім, виляючи стегнами, йде в мій бік.

— Тоді поясни, що ти тут забула? — відкидаюся на спинку крісла й не зводжу з неї уважного погляду.

Поліна — висока брюнетка. Я навмисне шукав дівчину, протилежну зовнішності Саші. Тому що в один момент зловив себе на тому, що надто зациклений на ній і жінок підбираю одного типу. Невисока білявка з волоссям нижче плечей, пухкими губками, високими вилицями й пронизливими, трохи розкосими очима.

— Ну, Артеме, ти вже понад тиждень не приїжджав до мене, на дзвінки не відповідаєш, я скучила, — тягучим голосом каже вона, огинає мій стіл і нахиляється за поцілунком.

Я відвертаюсь, і її губи ковзають по моїй щоці.

— Що з тобою? — з подивом запитує Ліна, я ж вдихаю аромат її парфумів, від якого починає дерти в носі. Занадто солодко. Занадто нудотно. І я вже не раз просив змінити його.

— Я зайнятий, ти увірвалася до мене посеред робочого дня. Мені здається, це вагома причина для мого невдоволення, — вичитую її.

— Та в тебе навіть комп’ютер вимкнений, — жестом вказує на мій робочий стіл. — Ти втратив до мене інтерес? Тому ігноруєш?

— Лін, — знімаю окуляри й втомлено потираю очі. Тільки сцен ревнощів мені не вистачало, — у мене на носі важливий контракт, мені зараз не до розваг. І взагалі, мені здається, що ти трохи забулася. Мені зменшити ліміт на твоїй картці за погану поведінку?

— За що? — злякано вигукує вона й нервово усміхається. — Я ж просто хвилювалася і скучила.

— За те, що виходиш за рамки нашого спілкування. Я сам приїду, коли захочу, — суворо кажу я, анітрохи не турбуючись про її почуття. Тому що нічого їй не обіцяв. Умови були озвучені в перший день нашої угоди, обидві сторони вони влаштовували й до чого зараз ці розмови — не розумію.

— Але… я ж думала, що після благодійного вечора, який ми удвох відвідували, ти вирішив вивести наші стосунки на новий рівень.

Усе ж вона неймовірно наївна. Та й мені не варто було показуватися з нею на людях. Хоча про наш зв’язок і так занадто багато знають.

— Не вигадуй зайвого і злізь із моїх колін, — починаю дратуватися я, особливо від того, що вона масажує пальцями мою потилицю. Знає ж, як на мене це діє!

В очах Ліни з’являється гнівний блиск, вона невдоволено морщить свій носик, але суперечити мені не наважується. Підіймається й відходить від мене на кілька кроків.

— Ти став іншим. Я тебе ніколи таким не бачила. У тебе хтось з’явився? — дивиться на мене пильно, допитливо, ніби за той час, що ми не бачилися, я і справді встиг змінитися.

— Не розумію, чому ми про це говоримо. А ще я не розумію, чому ти досі тут. Хвилина зволікання означає мінус штука баксів на твоїй картці в цьому місяці. Тож у твоїх же інтересах забратися звідси якомога швидше.

— Пробач, Артеме, я просто хотіла тобі приємний сюрприз зробити. Навіть спідню білизну купила, як тобі подобається. Я буду чекати на тебе. Розбирайся зі своїми справами й приїжджай, — вона облизує нижню губу, покірно опустивши очі.

Ліна завжди була тямущою, іноді забувалася, звичайно, але кілька слів, і знову ставала шовковою і слухняною.