Глава 10

Артему мої слова не подобаються. Він явно не звик, що йому суперечать. Похмуро свердлить мене поглядом, вирішуючи, що зі мною робити. Я відчуваю, як у його кабінеті згущується повітря, коли Полянський ледачою ходою підходить до мене. Руки в кишенях, верхній ґудзик сорочки розстібнутий, і я мимоволі ковзаю поглядом по його шиї.

Я ковтаю грудку, що підступила до горла. Аромат його туалетної води запаморочив голову. Потрібно терміново йти. Чомусь Артем завжди мав наді мною владу. Навіть під час першої нашої зустрічі важко було змусити відвести від нього погляд і відступити вбік.

— Гаразд, — видихає він, не зводячи погляду з моїх губ. — Подивимося, як піде. Якщо будемо допізна засиджуватися по роботі, то залишишся в мене. Якщо рано звільнишся — їдь додому. Я не хочу, щоб ти посеред ночі моталася туди-сюди, тому кімнату у своєму будинку тобі все ж виділю.

— Чудово, — єдине, що можу вимовити. — Я тоді піду, — звучить більше як питання, ніж твердження.

— Ключі тільки не забудь, — киває в бік свого столу він, — я попрошу Олега, щоб він відвів тебе на підземну стоянку й показав місце, яке буде закріплене за тобою.

— Ага, — киваю я і все ж погоджуюся на автомобіль.

— Про все інше вже завтра поговоримо. Робочий день починається о восьмій ранку.

— Мені потрібно ще звірити свій розклад. У мене, знаєш, теж є робота.

— Звіряй, але про свою відсутність краще заздалегідь попереджати. Гарного вечора тобі, Сашо, — кривувато усміхається він, притулившись стегнами до краю стола.

— І тобі, — бурчу у відповідь і практично вилітаю з його кабінету.

Повітря раптово стає в кілька разів більше. І стіни вже не тиснуть. І ноги не так тремтять. Я картаю себе за таку реакцію на Полянського. Обіцяю, що такого більше не повториться. Тепер головне пережити цей місяць, а потім можна відкоркувати пляшку чудового вина й відсвяткувати своє просування кар’єрними сходами. Нехай і не чесно, але на нього я заслужила.

Приготований для мене автомобіль — справжній красень. На мить я навіть пошкодувала, що він не мій. Білий потужний позашляховик чіпляв погляд, а всередині досі пахне шкірою. Не здивуюся, якщо його тільки сьогодні пригнали із салону.

Я налаштовую під себе сидіння, дзеркала, руки злегка тремтять, коли заводжу двигун і стискаю пальцями кермо. Водій із мене не найкращий. Андрій іноді довіряв мені свою машину, і я кожного разу зі страхом виїжджала з двору. Зараз же мені довірили автомобіль, який коштує більше, ніж моя квартира. І я навіть не хочу думати про те, що буде, якщо я випадково вдарю його.

З паркінгу я не наважуюся виїхати. Тягнуся за телефоном і набираю Полянського.

— Так швидко скучила за мною? — тягучим солодким голосом запитує він і хрипко сміється в слухавку.

— Ні, у мене тут важливе питання наклюнулось, — намагаюся, щоб мій голос звучав серйозно й холодно.

— Ну, питай.

— Ти не міг би мені підшукати щось дешевше? Мені страшно навіть дихати на твою машину. І я не дуже добре воджу, — зараз я схожа на примхливу дівчину, але це мене і справді турбує.

— У моєї нареченої, хоч і фіктивної, усе повинно бути найкращим і найдорожчим. І не хвилюйся, я оформив повне КАСКО, тож можеш без докорів сумління врізатися в когось.

— Заспокоїв, — хмикаю я і закочую очі.

— Страховка в бардачку в разі чого. Ще питання?

— Ні. Це все, що мене цікавило, тому що працювати до кінця свого життя на тебе, щоб розплатитися за розбиту машину, мені б не хотілося.

— Дідько, даремно я про КАСКО розповів, — жартує Артем, я ж ловлю себе на тому, що усміхаюся. — Заволодіти тобою в особисте розпорядження, та ще й на довгі-довгі роки було б чудово.

— Закоти губу, Артеме, своє щастя ти вже розтринькав. Сім років тому. Тож я зараз, мабуть, поїду на своїй новій крихітці в найближчу автомийку та підчеплю якогось красеня. Тільки перед тим, як впустити його у свою спальню, попрошу твоїх хлопців зі служби безпеки перевірити його, такі сюрпризи, як із Романовим, мені більше не потрібні.

— Машина щойно із салону, — підтверджує мій здогад чоловік, — і в додатковому поліруванні немає потреби. Але якщо раптом знадобиться відполірувати бампер там, або задок, я завжди готовий скласти тобі компанію. І так, моя служба безпеки складе тобі чудове досьє на мене. Я подбаю про це.

— Ти давно й міцно перекреслив образ гарного хлопця, Полянський. Тож застосовуй свої прийоми на комусь іншому. А тепер, пробач, але мені час.

— Жодних хлопців поруч, Сашо, я не жартував, — роздратовано вимовляє Артем, вмить змінюючись. — З цього дня ти офіційно моя наречена. І мені не потрібні зайві чутки, що ти зраджуєш мене з кимось. Тому будь хорошою дівчинкою і їдь додому. Або зустрінься з подружками. Або відвідай салон краси, це, до речі, входить у корпоративні витрати.

— Дякую за поради, але як проводити своє дозвілля, я вирішу сама, — злюся я на Артема, який вирішив, що може тепер контролювати мене, скидаю виклик і нарешті наважуюся виїхати з підземного паркінгу.

Вдома мене чекає неприємний сюрприз. Біля вхідних дверей помічаю чоловічі туфлі, а в кухні за столом — Андрія, який повільно потягує каву й задумливо дивиться в одну точку.