Глава 6

Варто Андрію побачити свою наречену, і він одразу змінюється в обличчі. Зовні він стає стриманим і спокійним, але в глибині його очей чітко вловлюється справжня буря емоцій. Він кидає насторожений погляд на нас з Артемом. Боїться того, що я влаштую істерику, тим самим виказавши наші з ним стосунки Тані.

Тетяна підходить до нього, тягнеться за легким поцілунком. Кладе руку на його груди й притискається до нього всім тілом. У її погляді ніжність, закоханість і щастя. Я ж наче приросла до підлоги. Мені неприємно дивитися на цю картину. На щастя, мене все ще обіймає Артем, тому в очах Романова я не виглядаю жалюгідною покинутою жінкою.

— А що це ви втекли від гостей? — запитує Тетяна. — Рада бачити тебе, Артеме. Не сподівалася навіть, що приймеш наше запрошення, — у її голосі ні краплі фальші. Вона і справді щиро рада бачити Полянського.

— Ну що ти, як я міг пропустити таку подію? — без іронії й глузування відповідає Артем.

І з його тону я можу зробити висновок, що до Тетяни він не має негативних почуттів, на відміну від Андрія. Цікаво, чи не вона стала тією причиною, через яку ці двоє так люто ненавидять один одного? Якщо так, то я не хочу брати участь у цій виставі.

— А що це за дівчина поруч із тобою?

— О, це Сашенька, — він щипає мене за сідницю, і я на межі того, щоб вліпити йому ляпаса. Нахабство Полянського не знає меж. Пощастило йому, що Романов не зводить із нас пильного погляду. — А це моя подруга Тетяна. Ми знайомі майже із самого народження.

— Це та сама Саша? — здивовано вигинає брову Таня. Тепер у її погляді ще більше нічим не прикритої цікавості.

Вона розглядає мене з ніг до голови, немов дивину. Якби вона дізналася, що я спала з її коханим нареченим, навряд чи поставилася б до мене з таким теплом.

— Та сама? — перепитую я, усміхаючись, і здіймаю погляд на Артема, чекаючи пояснень.

— Та сама, — підтверджує він, нахиляється до мене й цілує.

Цього разу поцілунок далекий від цнотливого. Артем практично вривається язиком у мій рот, і мені доводиться до крові прикусити його губу, щоб він припинив це.

У моєму погляді, спрямованому на нього, одне єдине питання — якого біса ти дозволяєш собі?

— Артем колись мені повні вуха проторочив про неприступну дівчину Олександру, яка підкорила його серце. Я навіть дала йому кілька порад щодо того, як узяти в полон жіноче серце, — хихикає Тетяна.

Цікаво, до цих порад випадково не входив пункт кинути мене після першої спільно проведеної ночі?

— Дуже рада, що ви знову разом. Артем місця собі не знаходив після вашого розставання.

— Таня, не думаю, що Саші варто знати такі подробиці, — з натиском вимовляє Полянський, він явно не хоче, щоб я почула щось зайве.

— Ну чому ж, зайчику, мені дуже хочеться дізнатися, як ти страждав без мене, — лукаво вимовляю я й помічаю, як Артем кривиться від мого ласкавого звернення до нього.

— Можеш бути впевнена — він страждав, — змовницьки шепоче дівчина. — Нумо повернемося до залу, скоро мають бути феєрверки.

— Ми з Олександрою дуже втомилися. До того ж мене три дні не було в місті і я встиг шалено скучити за своєю дівчинкою. Тож ми, мабуть, підіймемося в номер. Перевіримо, чи настільки м’яке ліжко в президентському люксі, як кажуть. Якщо ви розумієте, про що я, — весело підморгує він, після чого на обличчі Романова з’являється невдоволення.

Я не бачу більше приводу залишатися тут, тому погоджуюся з Полянським.

— У четвер батько влаштовує сімейну вечерю, приходьте, якщо буде час, — виблискує щасливою усмішкою Тетяна й майже висне в незадоволеного Андрія на шиї.

— Подивимося, — киває їй Артем, бере мене за руку й тягне за собою.

Я намагаюся йти гарно, від стегна. Знаю, що Романов дивиться на мене. Відчуваю, як він пропалює мені поглядом спину. Повільно напруга починає відпускати мене. Я не встигла зробити те, що планувала, проте не осоромилася. Частково завдяки Полянському, певна річ, хай його диявол забере.

Артем дуже добре орієнтується тут, і я розумію, що в цьому закладі він не вперше. Коли ми доходимо до ліфта, я намагаюся висмикнути руку з його захвату.

— На нас уже ніхто не дивиться, тож немає причин вдавати пару. Доброї ночі тобі в президентському люксі, а мені час повертатися у свою скромну квартирку.

— Нам треба поговорити. Сьогодні. Відмови я не приймаю, — карбує кожне слово Артем, і я раптом розумію, що тепер у ньому не залишилося ні сліду від того хлопця, яким він здавався кілька хвилин тому.

Зараз переді мною дорослий чоловік, що вміє віддавати накази й домагатися свого.

— Я не питала в тебе дозволу.

— Будь розумницею, Лаві, зроби, як кажу. Якщо за пів години я не зможу переконати тебе приєднатися до своєї команди, викличу тобі таксі й відпущу додому. Обіцяю, — серйозним тоном вимовляє він.

Я не рухаюсь із місця. Праворуч лунає звук, який сповіщає, що під’їхав ліфт. Стулки відчиняються, але ніхто з нас не поспішає заходити в нього першим.

— Моя пропозиція тобі сподобається. Вона суто ділова, але якщо захочеш перейти межу, знай — я не проти, — Артем схиляє голову набік, і в його очах знову танцюють іскорки веселощів.