Розділ восьмий

Олександра

Увесь вечір я працювала над документами, аби до ранку вже не мати боргів перед Лісовським, тож, коли прокинулась, на пошті на мене вже чекав лист від Платона з повідомленням, що він задоволений результатом нашої співпраці і буде уважно вивчати всі матеріали, які я йому надала, а потім перетелефонує, коли знадобляться наступні кроки з мого боку.

Це дозволило не просто видихнути з полегшенням, а з чистою душею повністю сконцентруватись на побаченні, на яке я, власне, справді збиралась піти.

Я не була до кінця впевнена, нащо Дем’ян взагалі гукнув мене на цю зустріч, але в наївних дівочих фантазіях уже малювалось, що він справді на мене запав. Ні, звісно, я не збиралась про це думати і дозволяти в голові крутитись різноманітним мріянням…

Не те щоб ці мріяння мене запитували.

Тож весь ранок я перебирала речі та намагалась обрати щось таке, щоб воно виглядало і звабливо, і водночас ненав’язливо. Так, щоб Дем’ян не запідозрив, що виряджалась я спеціально заради нього і хотіла йому сподобатись.

Виходило погано, довелось дзвонити Каті і просити її прийти, допомагати з вибором.

– Це якийсь жах, – повідомила я їй з порогу, варто було тільки подрузі переступити поріг. – Ненавиджу обирати одяг.

– Ти обожнюєш це робити. І у вас фіктивні стосунки, хіба ні? – поцікавилась вона, всідаючись на моє ліжко. – І тобі мало б бути все одно, що йому подобається, а що ні…

– Кать!

– М? Все не настільки фіктивно, як ти намагаєшся зробити вигляд? – поцікавилась вона. – Дем’ян тобі подобається, це видно. А ще видно, що ти сама намагаєшся пручатись цим думкам. Ще б я розуміла, на якого біса ти взагалі це все робиш, було б взагалі чудово.

– Перестань, – фиркнула я на подругу. – Не будь звідницею. Тобі не личить.

– Каже мені дівчина, що постійно намагалась штовхнути мене в обійми її брата.

– Але ж добре вийшло!

– Добре, – підморгнула Катя. – От і у вас з Дем’яном буде просто шикарно, я тебе запевняю.

Я зашипіла, мов та дика кішка.

– Так-так, розкажи мені, як цього не хочеш, – ще більше розвеселилась Катерина. – Бо ж, звісно, я тобі довіряю…

– Паразитка.

– І зовсім не думаю, що ти трішки брешеш сама собі, – продовжила вона. – Коли повторюєш, що він тобі нецікавий… Гаразд, подруго. Давай-но я допоможу тобі підготуватись до фіктивного побачення. Я тут тобі з Італії привезла одну сукенку…

Вона продемонструвала мені, власне, вбрання, про яке йшла мова. Я зміряла його зацікавленим поглядом, подумала, чи не буде занадто довгим, але вирішила все-таки приміряти. Коли ж подивилась на себе в дзеркало, то про те, щоб зняти цю красу, навіть мова не йшла. Тож, коли Дем’ян прийшов шкребтися в мої двері, і Катя відчинила йому, аби сказати, що я не готова, я саме в ванній пірнала в сукню і крутилась в ній біля дзеркала, відчуваючи себе прегарною.

Волосся мені допомогла зібрати Катя, з макіяжем я впоралась самотужки.

– Ти його підкориш, – прошепотіла Катерина, підбадьорюючи мене. – Я вже бачу, як він падає до твоїх ніг і намагається завоювати твою прихильність.

Княженко ніби почув ці слова, бо одразу ж подав голос.

– Саш, та скільки вже можна, – застогнав Дем’ян під дверима.

– О, вона завжди так довго вдягається, – почула я ласкавий голосок Лізбет. – Що ж поробиш, у того, щоб зустрічатися з Сашею Ладорською, є свої мінуси.

Отепер пора було виходити. Я востаннє зиркнула в дзеркало, розправила плечі і штовхнула двері. Зупинилась, спершись плечем об одвірок, зміряла Лізу поглядом і поцікавилась:

– А перший з цих мінусів – те, що зустрічатись з Сашею Ладорською означає бути не твоїм? Ну-ну, люба, не варто вже так відверто заздрити. Обіцяю, наступного разу я постараюсь не показуватись хлопцеві, який тобі сподобається, на очі, перш ніж ти його причаруєш. А потім, якщо він буде таким достойним і таким вірним, як мій котик, тобі вже не буде про що переживати. Адже хороший хлопець – не бичок на ланцюгу, його просто так не вкрадеш.

Ліза зашарілась. Я тим часом простягнула руку і погладила Дем’яна по грудях. Навіть крізь футболку, виглядало, та й відчувалось це інтимно та трішки провокаційно.

Особливо в комбінації з моїм зовнішнім виглядом. Свята невинність, просто янголя: легка рожева сукня, довжиною аж до середини литки, тільки з розрізом, що відкривав мої ноги на кожному кроці, босоніжки на підборах, зібране у вільний пучок волосся, щоб відкрити шию і лишити тільки кілька коротких прядок, що кокетливо вибивались з зачіски…

Переставши червоніти, Лізбет люто примружилась. Здається, намагалась придумати, як би якісніше спопелити мене поглядом так, щоб я замість пташки-фенікса перетворилась на смажену курку.

Що ж… У неї було нуль шансів.

– Я піду, – пискнула Ліза і, крутнувшись на підборах, помчалась геть. Я ж повернулась нарешті до Дем’яна та подарувала йому найневиннішу на світі усмішку, намагаючись оцінити, чи сподобалось йому взагалі.

Він впивався в мене очима так, ніби зараз подумки проникав крізь тонку тканину, уявляючи обриси мого тіла під нею. На губах у нього поступово розквітала захоплена усмішка.