Розділ шостий

Дем’ян прийшов будити мене о сьомій ранку. Відчинити двері самотужки він, ясна річ, не міг, тут всюди електронна система, а я не давала йому свою карту, але постукав так, що мене мов вітром з ліжка зняло. Тож, невиспана, скуйовджена і люта, мов осина зграя, я визирнула з кімнати і тихенько застогнала.

– Княженко…

– Не чую твого «Дем’яне, я так рада тебе бачити, дякую, що дбаєш про те, щоб я не проспала зустріч і встигла причепуритися до неї».

– Ти зараза, – пробуркотіла я.

– Звісно, – підтвердив Дем’ян, навіть не соромлячись свого нахабства, і пройшов всередину кімнати, легко відтіснивши мене вбік.

Його уважний, хижий погляд ковзнув по розстеленому ліжку, потім по моїх оголених ногах та животі – спала я у коротенькому топі та шортиках, – тоді по речах, які вчора так і не розібрала, бо ми з Дем’яном трохи загулялися, і мені банально не вистачило часу.

– Ти живеш не сама, – зазначив він, влягаючись на вільне ліжко. – Чому в мене нема сусіда?

– Бо адміністрація вважає, що ти дістанеш кого завгодно, тому виділила тобі окрему кімнату і буде обробляти дезінсекційними засобами при виході в сподіванні, що всі таргани в тебе в голові успішно перемруть раніше, аніж ти ними когось заразиш.

– Скабка.

– Від скабки чую.

– Роззуйся, – буркнула я, дивлячись на те, як він вкладає свої ноги у кросівках на чисте покривало. – Не вистачало тільки, щоб ти попсував тут речі. Я ще поняття не маю, хто буде моєю новою сусідкою.

– А що сталось зі старою? Ти так її довела, що вона вирішила змінити університет.

– Вона переїхала до свого коханого.

Дем’ян примружився.

– Тут парам можна жити разом? Я теж хочу! Перебирайся до мене, – одразу ж нахабно заявив він. – Думаю, так всі будуть впевнені в тому, що ми парочка, і навіть не виникатиме проблем стосовно фіктивності… М, як тобі ідея?

– Паскудна, як всі, що вилітають з твого рота, – озвалась невдоволено я. – Цього не буде, Дем’яне. Катя переїхала до свого чоловіка.

– Ти теж переїдеш до свого чоловіка.

– Чоловіка законного, – гаркнула я. – Якщо до твоєї голови не доходить, що це означає, то перекладаю: до отакого, з яким вони завели спеціальний документик під назвою «свідоцтво про шлюб» і чиє прізвище вона взяла. Нормального чоловіка. Так що от заплануємо законний шлюб, тоді і кликатимеш мене до себе у спальню, втямив?

– Одружитись? З тобою? Тільки після того, як твої батьки остаточно перестануть претендувати на те, що ти маєш, – Дем’ян променисто всміхнувся. – Бо дід не схвалить, що я годуватиму з нашої кишені ціле представництво Ладорських. А тоді це вже не матиме сенсу, м? Адже, якщо ти звільнишся від їх гніту… Чи ти мрієш стати моєю дружиною?

– Заткнись, будь ласка. Я точно не хочу за тебе заміж, – буркнула я. – І ні за кого не хочу. Може, ти вийдеш? Мені треба перевдягнутись.

– Думаю, логічно, якщо я матиму право бачити тебе принаймні у білизні. Ми ж зустрічаємось.

Якби поглядом можна було спопелити, я б це зробила. Проте, на жаль, Дем’ян тільки розреготався, а я висмикнула першу сукню, що потрапила під руки, з валізи, та пішла до ванної. І зачинилась зсередини, звісно ж, аби він не набрався нахабства і не вліз піддивлятися!

Гаразд, я усвідомлювала, що навряд чи Дем’ян собі таке дозволить, та й почувалась поруч з ним… Безпечно. Але не настільки, щоб при ньому змінювати одяг!

…Він помилився, на те, щоб причепуритися, мені знадобилось хвилин десять, не більше. Дем’ян же розбудив мене так, ніби я збиралась по три-чотири години. Або, можливо, просто використав це, як відмовку, щоб зайвий раз мене подражнити.

Але нехай. Краще продумаю зустріч, підготуюсь – і це не про зовнішній вигляд! З ним я не надто заморочувалась. Обтислу ділову синю сукню з неглибоким вирізом та довжиною трохи нижче коліна я визначилась одразу, вдало схопила. Макіяж – стриманий, трішки підмалювати вії, додати нейтральних, пастельних тіней та ледь помітного рум’янцю, обвести губи рожевою помадою – та й готово. Волосся просто зачесала у високий хвіст.

З дзеркала на мене дивилась готова до ділових переговорів Олександра Ладорська. Всередині, щоправда, все аж переверталось від хвилювання, і серце калатало аж у горлі, але я постаралась про це не думати.

Я сильна, смілива і з усім впораюсь. А як інакше?

Зрештою, начепивши на губи прохолодну усмішку, я повернулась назад до кімнати. Княженко саме гортав стрічку новин в соцмережах, тож не одразу перевів на мене погляд.

– Йой, – присвиснув він. – Гарно… Тобі не здається, що це занадто жіночно для звичайних ділових переговорів?

– Нормально, – уїдливо озвалась я. – А що, ти ревнуєш? Лісовський одружений.

– Знаю я цих одружених, – пробурчав Дем’ян.

Я здивовано заморгала. Ні, Платона підозрювати нема в чому, але… Мій супутник справді мене ревнує? Дивовижно.

Що ж, це можна повернути собі на користь.

…Дорогою до машини Дем’ян, напевне, ще разів зо три відпускав невдоволені коментарі стосовно моєї сукні, але я пропустила їх повз вуха.