4 (2)

– Що трапилось? – Дем’ян демонстративно позіхнув. – До принцеси заліз злодій та посягає на її честь? Пробач, але я не надто хороший лицар…

– Будь ласка!

Напевне, останній мій вигук був таким розпачливим голосом, що Дем’ян навіть перестав знущатися.

– Та що з тобою? – уже серйозним тоном спитав він. – Я ж доправив тебе додому цілу та неушкоджену.

– Так. Ти привіз мене, цілу та неушкоджену, в клітку з двома алігаторами та дуже агресивним бегемотом! – видихнула я. – Мама приволокла сюди мого майбутнього «нареченого».

– Чекай, – Дем’ян мало не поперхнувся. – Як це – нареченого. Ми ж з тобою типу зустрічаємось. Ти ж сама мені говорила.

– Це запасний варіант! І ні, я на таке не погоджувалась.

– Втямив, – на фоні щось зашурхотіло. – Це алігатор чи бегемот.

– Ні, алігаторів тут одна мила сімейна пара, і у них біла луска. А це бегемот. Великий такий. П’ятдесят з гаком років має.

– Тьху. Та він тобі в батьки годиться.

– В батьки, в дядьки, яке мені до того діло? Я просто не хочу мати з ним нічого спільного. Я не замовляла цю природу дикої Африки у себе вдома, я згодна тільки на домашніх котиків і песиків.

– Твій фальшивий тигр уже виїжджає з Бенгалії, не переживай, – запевнив мене Дем’ян. – За тридцять хвилин буду.

Я тихенько застогнала. Язик говорити «ну чому так довго» не повертався: навіть якщо я не розбудила Дем’яна, він ж має ще встигнути сюди дістатись, бо ж летить, власне, не вертольотом! Хоча, напевне, гвинтокрил довше злітав би та сідав, аніж машиною подолати таку відстань, тож добре, що Княженко обирає більш стандартні засоби пересування.

Але ці тридцять хвилин мені треба було якось перечекати, доки тигр нарешті добереться. Я схопила речі, забігла у ванну кімнату, що знаходилась на поверсі, дістала всю косметику, яку тільки мала, і взялась фарбуватися. Дуже детально промальовувала стрілки, підводила очі, намагалась створити ефект «макіяжу без макіяжу» – коротше, робила все, що могло дати мені зайву хвилинку, аби дочекатись свого хлопця.

Угода з Дем’яном вже не здавалась такою паскудною. Ну, а що? Він молодий, привабливий чоловік. Навіть якби ми з ним зайшли трохи далі…

Та хай! Головне, що не з цим «красенем» Белзецьким, який геть втратив совість та сором і лізе до молодої дівчини, наплювавши на свій вельми поважний вік. І це явно не той випадок, коли дружина має просто ходити поруч, а він на неї милуватиметься, але не торкнеться навіть пальцем.

Торкнеться, ще й як.

…На жаль, мої спроби відтягнути час тривали недовго. Уже хвилин за десять у двері застукотів батько.

– Виходь негайно, – гаркнув він так, що я аж підскочила. – Ти що це собі думаєш, ночувати в тій ванній зібралась?

– Тату, я не можу вийти до гостя ненафарбована і нерозчесана, – я спробувала надати голосу максимально безтурботний тон. – Мені треба привести себе до ладу!

– Негайно спускайся.

– Тату…

– І не сором нас перед гостем. Хіба матір тобі не говорила, як це для нас важливо? Я зараз зламаю двері!

Цей вигук видався мені настільки нервовим, що я справді змусила себе відчинити двері. Батько стояв на порозі і мало не кипів від люті. Він оглянув мене прискіпливим поглядом і пробурмотів:

– Навіть не нафарбувалась ще, тільки очі… Піде, зранку нормально. Ходімо.

Добре, що прийшла не мама. Вона б побачила і сліди мультитаскеру з пудрою, і прозору помаду на губах, і те, що хаос на моїй голові з гнізда перетворився на «воно так і задумувалось».

Проте до обіцяного Дем’яном приїзду лишалось ще хвилин п’ятнадцять. І це було дуже, дуже погано.

На стіл мама уже косо, криво, але накрила, а зараз крутилась довкола Белзецького, імітуючи з себе неймовірну господиню.

– Шурочко, – Василь Андрійович знов вп’явся в мене голодним поглядом, – ви, я бачу, причепурились до зустрічі!

– Дівчата, – зітхнув тато. – Стільки часу, аби бути красивими…

– Валентине, твоїй доньці можна нічого з собою не робити, вона й спросоння «міс Україна», – хижо облизнувся Белзецький.

– Ага, – почувся за спиною насмішкуватий чоловічий голос, – дівчина у мене – просто шик. Валентине, Василю, день добрий, – Дем’ян підійшов до мене і демостративно обійняв за талію. – Прошу пробачення, що без попередження, але зранку зрозумів, що дуже хочу побачити мою Алекс.